Я ніколи не приходжу без попередження. І вже звик, що інші люди мають поводитись так само. Але інколи трапляються ситуації, які мені не зрозуміти. Так, на приклад, минулого тижня мій брат вирішив завітати до нас зі всією сім’єю. А у них 4 дитини. І не просто завітати, а попередити лише за годину. У нас з дружиною на той вечір були плани, які довелось відмінити.
Я хоч і був розсердженим, проте брата прийняв. Сім’я все ж таки. Ми давно не бачились і я подумав, що одна вечеря нікому не зможе зашкодити. От вони приїхали, моя дружина накрила на стіл те, що встигла приготувати. Та навіть коли всі доїли десерт, ніхто не збирався іти.
Ще й діти їхні постійно шуміли. У нас своїх дітей немає, тож ми звикли до спокійних вечорів. А тут постійні крики, розкидані іграшки і розлиті напої. Навіть батькові зауваження діють не більше ніж 5 хвилин. Не розумію для чого заводити стільки дітей, якщо часу на їхнє виховання немає.
І тут чути як у двері починає хтось стукати. І не просто стукати, а вдаряти кулаками із величезною силою. Виявилось, що це Ніна Василівна, сусідка знизу. Кричить, що ми її топимо. Я одразу ж побіг у ванну. Виявилось, що діти запхали іграшку до ванни, щоб набрати води, а вода аж ллється за край. Тут мені увірвався терпець. Я і на брата накричав, і на дітей їхніх, та й врешті-решт прогнав їх з дому. Ще змусив оплатити ремонт для сусідки.
Можливо, це й не найкращий вчинок, але батьки повинні нести відповідальність за своїх дітей. Якщо не мають бажання слідкувати за ними в гостях, то краще залишити їх комусь. Більше ніхто без запрошення до мене не приходив.
