З самого ранку дощило. Каплі падали великі і часті. А з полудня почало лити, наче із відра. Літом і теплом навіть не пахло.
Клієнтів того дня також не було багато. Наша перукарня відпочивала, в порівнянні із іншими днями.
Щодня з вікна ми бачили одну і ту ж картину. Дівчинка, років десяти, можливо і дванадцяти – стояла і продавала балонові сумки. Такі, як колись за молоком ходили – авоськи. Щось, на кшталт, теперішніх пакетів.
Одягнута дівчинка була бідно, скромно, але чисто. І не зважаючи на такий рясний дощ, вона все ще стояла я сподівалася продати хоч щось.
Нам стало шкода дитину. Так і підхопити застуду не важко. То ж ми запросили її всередину до нас. Заварили теплого ароматного чаю, пригостили цукерками.
Ми розговорилися. Виявилося, що батьки дівчинки загинули в аварії і вона живе сама з бабусею. Є у неї тітка, мамина сестра, але та живе далеко – в іншій області у селі і не має до них і гадки.
Бабуся шиє такі сумочки, а дівча після уроків їх намагається продати. На маленьку бабусину пенсію і її мізерну допомогу від держави – не розживешся.
То ж і придумали собі такий вид заробітку. Інколи мають не поганий дохід, а інколи за цілий місяць і однієї ніхто не купить.
Ми висушили дитячий одяг, вимили її мокре волосся і заплели модні дві косички.
Наступного дня і обідній час, на порозі стояла та ж дівчинка. В руках вона тримала пакет із запашними домашніми булочками із вишневим варенням. Це була бабусина подяка за те, що пустили дитину погрітися і висушили їй одежину.
Як бачимо, не багатство красить людину, а – доброта.
