Моя мама завжди мріяла про доньку, але, на жаль, її бажання так і не здійснилося. Натомість народився я і мій старший брат з різницею у два роки. Коли я почав ходити до школи, мама часто висловлювала своє розчарування, кажучи: “Якби у мене була донька, вона б допомагала мені по господарству. Мені потрібна жіноча допомога”. Говорячи це, вона тихо зітхала. Тим часом на шафі сиділи дві красиві ляльки, які моя мама купила в надії мати доньку. Ляльки так і залишилися там, недоторканими. Щоразу, коли до нас приходили друзі наших батьків зі своїми доньками, вони діставали ляльок, щоб дівчатка могли ними погратися. Але як тільки гості йшли, ляльки ставили на місце.
Коли я був у сьомому класі, батько здивував нас радісною новиною про те, що ми чекаємо ще одного братика чи сестричку. На шафі поруч із двома іншими вже сиділа третя лялька. Однак надія моєї мами нарешті мати доньку знову розбилася вщент, коли УЗД показало, що це буде хлопчик.
Час минав, і ми з братами швидко дорослішали. Старший брат навчався в університеті, я закінчував середню школу, а молодшого брата записали до дитячого садочка, і наступного року він мав піти до першого класу. Дивно, як швидко пролетів час.
На третьому курсі університету старший брат повідомив мені, що планує одружитися зі своєю дівчиною Мар’яною, яка також чекала дитину. Ця новина дуже потішила мою маму, яка завжди мріяла про онуку, оскільки сама не змогла народити дівчинку.
Коли прийшов час робити УЗД, моя мама супроводжувала Мар’яну. Вона дуже хотіла першою дізнатися про стать дитини. Однак, вийшовши з кабінету, дівчина з докорами сумління оголосила свекрусі: “У нас буде хлопчик”.
Моя мама деякий час сиділа мовчки, а потім встала і взяла Мар’яну за руку. “Чудово, що це хлопчик,- сказала вона,- Ти хороша невістка, мов донька мені. А сини згодом приведуть ще дівчат у нашу сім’ю”.
