Леся та Сергій щасливо одружені вже вісім років, але здається, що вони побрались лише вчора. Вони одружилися пізніше, коли Лесі було двадцять дев’ять, а її чоловікові – тридцять чотири. Прагнучи створити сім’ю, пара не гаяла часу і незабаром у них народився син, а через три роки – донька. Вони насолоджувалися кожною хвилиною, проведеною з дітьми, гуляли з ними й навіть купали їх разом. Єдиною проблемою, яка їх обтяжувала, були житлові умови – вони проживали в орендованій квартирі.
До їхнього одруження молодша сестра Сергія вийшла заміж і оселилася в трикімнатній квартирі їхньої матері разом з їхньою мамою. Тому, коли Сергій та Леся побрались, їм не було де жити, а сестра не хотіла віддавати квартиру. Сергію нічого не залишалося, як погодитися, тим більше, що дітей у них на той час не було. Навіть коли народився син, квартира залишалася недосяжною для них, оскільки сестра міцно трималася за неї.
Зрештою, вони змирилися з тим, що живуть в орендованому житлі. Одного дня Сергію зателефонувала сестра. Їхній матері стало погано, викликали швидку допомогу. Сергій поспішив до будинку матері, щоб поговорити з лікарями та обговорити її лікування. Приїхавши, він побачив, що його сестра плаче в коридорі. Вона виявила їхню матір, що лежала на підлозі, коли повернулася з роботи.
Лікар повідомив їм, що їхня матір потребує спеціалізованої допомоги й навряд чи одужає. Перед випискою їй потрібно буде залишитися в лікарні протягом двох тижнів, але вона потребуватиме постійного догляду. Коли вони виходили з лікарні, сестра Сергія розхвилювалась, стурбована тим, як вона буде доглядати за їхньою матір’ю, працюючи. Сергій без вагань запропонував взяти матір до себе, запропонувавши сестрі звільнити квартиру і дозволити їм з Лесею піклуватися про неї. Сестра замовкла, обдумуючи його пропозицію.
Цілий місяць вона старанно доглядала за хворою матір’ю. Однак одного разу підійшла до Сергія та попросила, щоб мама пожила у нього кілька днів, поки та відвезе свою доньку на обстеження. Після цього повернеться і забере матір додому. Сергій охоче погодився, не порадившись із дружиною, вважаючи, що вона не буде проти. Але сестра так і не повернулася, а матір залишилася на їхньому піклуванні на останні шість років. На Лесю тепер лягла додаткова відповідальність – піклуватися про свекруху, а також доглядати за їхніми дітьми.
Здавалося, що Сергія ніби підмінили, оскільки він більше не поспішав додому і не допомагав дружині. Весь тягар догляду за свекрухою тепер лежав виключно на плечах Лесі. Хоч вона і хотіла працювати, але не могла залишити свекруху без нагляду. Вона виводила її на прогулянки й звикла це робити, коли діти йшли гуляти. З грошима було туго, оскільки Леся не працювала та отримувала невелику фінансову підтримку від чоловіка. Єдиним доступним доходом була пенсія її свекрухи.
Одного дня зателефонувала сестра Сергія і зажадала половину пенсії їхньої матері на оплату комунальних послуг. Вона б не турбувала Лесю, якби їхня матір переписала на неї квартиру. Леся поклала слухавку, не кажучи ні слова, і повідомила свекрусі Маргариті Василівні про прохання доньки. Очі жінки наповнилися сльозами, адже вона давно зрозуміла, що її діти не цінують її. Їй було шкода Лесю, але вона знала, що нічим не може допомогти.
Коли Сергій був у від’їзді, Маргарита Василівна попросила Лесю привести до них додому нотаріуса. Вона хотіла передати право власності на квартиру невістці, оскільки тільки вона доглядала за нею. Маргарита Василівна вважала, що буде справедливо, якщо квартиру успадкують Леся та її діти. Леся спочатку відмовлялася, пропонуючи, щоб квартира дісталася дітям Маргарити Василівни. Однак свекруха була непохитною і наполягала на тому, щоб квартира дісталася тільки Лесі.
Не зважаючи на протести Сергія та його сестри, Леся дотрималася своєї обіцянки Маргариті Василівні та успадкувала квартиру після її того, як свекрухи не стало. За цей час літня жінка все більше хворіла і врешті-решт відправилась на той світ. Леся поховала її, а Сергій та його сестра трималися на відстані.
Після похорону між Сергієм та його сестрою виникла суперечка про те, кому дістанеться квартира. Сергій вважав, що він має право на її частку, але Леся була сповнена рішучості виконати обіцянку, дану Маргариті Василівні. Вона оформила спадщину на себе, що змусило Сергія піти від неї того ж вечора. Приїхала і його сестра, вимагаючи повернути квартиру, однак Леся виставила їх обох за двері й сказала, що вони отримали по заслугах.
