Мій старший брат Єгор та я ніколи не мали близьких стосунків. Хоча він старший за мене лише на три роки, це не сприяло нашим близьким взаєминам. Ми постійно сварилися і не могли знаходитися разом в одному приміщенні. Навіть наша мама не розуміла, чому ми так погано ладнаємо. Та й на жаль, не було жодного способу змінити наші відносини.
Після закінчення школи Єгор залишився жити з нами в маминій квартирі. Я був розчарований, адже сподівався, що він знайде своє житло і я зможу нарешті насолоджуватися своїм життям без нього. Але на жаль, це не сталося.
Коли я вступив до університету, то переїхав жити в гуртожиток. Тут мені було набагато краще, ніж жити зі своїм братом. Єгор, як виявилося, не навчався і не працював. Він лише сидів на шиї у нашої мами. Тому, коли я почав вчитися, мені не було на кого покладатися. Мама не могла забезпечити потреби двох синів одночасно. Я робив усе можливе, щоб знайти спосіб заробляти гроші та вчитися одночасно.
Коли мій дідусь помер, мама пообіцяла передати мені його квартиру тоді, коли я одружусь, а поки що знайти квартирантів для забезпечення фінансової підтримки. Оскільки мій брат Єгор не працював, я погодився з цим.
На четвертому курсі я познайомився з майбутньою дружиною, і ми одружилися після закінчення університету. Я нагадав мамі про обіцянку, але вона попросила терпіння, тому що вони з Єгором залежать від квартири, бо мама на пенсії, а Єгор не працює.
Ми з дружиною вирішили винайняти житло. Я заробляв непогано і ми почали збирати гроші на купівлю власної оселі. У мене з’явилось передчуття, що я ніколи не отримаю дідусеву квартиру. Але завдяки батькам моєї дружини, ми отримали гроші на перший внесок та змогли взяти квартиру в кредит. В результаті придбали трикімнатне житло.
Пізніше, Єгор одружився, і мама сказала, що подружжя хоче жити окремо, тому вони оселяться у квартирі дідуся й житимуть там до тих пір, поки не куплять власний будинок. Мама обіцяла, що коли вони куплять власний будинок, то я отримаю квартиру у свою власність.
Нещодавно мама повідомила мені новину, що дружина Єгора народила двійню і хоче купити будинок, щоб дітям було де жити. Для цього потрібно продати квартири мами та дідуся. Мама знову обіцяла, що Єгор заробить гроші, та поверне мені мою частку за квартиру. Я відповів, що це вже не має значення, хай роблять, як хочуть. Моя дружина запевнила, що ми зможемо самі впоратися, незалежно від наявності їхніх квартир і часток.
Кілька років минуло, коли зазвучав телефонний дзвінок. Це був Єгор. Він зразу почав кричати, що я поганий син. З’ясувалося, що мама лежала в лікарні, але я навіть не знав про це. Брат заявив, що тепер моя черга дбати про маму, адже він втомився. Я не встиг відповісти, коли той кинув слухавку.
Наступного дня я відправився до лікарні, щоб дізнатися про стан мами. А все відбувалось так: Єгор привіз маму до лікарні та залишив її там. Через чотири дні він зателефонував мені. Лікар призначив лікування, і ми разом з дружиною регулярно провідуємо маму. Після виписки заберемо її до нас додому. Єгор поводився неправильно, але мама залишається мамою, і я не забуду про неї.
Щодо Єгора, я думаю, що все має свої наслідки. Він може отримати розплату через власних дітей. Але для мене це вже не важливо.
