Одного вечора подзвонила моя внучка Марійка, але розмова не пішла за звичним сценарієм. Вона розказала про своє бажання переїхати до мене.
Моя онука завжди була прекрасною, добре вихованою та розумною дівчинкою. Вона розуміла, що життя не є легким і потрібно старанно працювати, аби здобути відповідну освіту та чогось досягти. Завжди дбала про свій зовнішній вигляд.
Марійка живе у багатодітній сім’ї, де кожен хоче отримати більше уваги та любові. Мама не встигає задовольнити потреби всіх дітей, тож Марійка виконує більшість обов’язків мами. Вона страждає від того, бо поєднувати роль матері, доброї дівчини та успішної учениці нелегко.
Коли намагалася пояснити своїй матері, що не може впоратися зі всіма обов’язками та хотіла б зменшити своє навантаження, матір її попередила, що якщо та далі скаржитиметься, що не встигає все робити, то її можуть віддати до дитячого будинку. Тому дівчинка продовжувала виконувати свої обов’язки, навіть жертвуючи власним сном. Але здається, що цього разу її терпінню прийшов кінець і вона наважилась переїхати до мене.
Моя внучка зателефонувала мені зі слізьми на очах та прохала приїхати по неї. Я відчула, що їй дуже важко, і відразу звернулася до свого сусіда, щоб він допоміг мені врятувати її з цієї ситуації.
Знала, що Марійка перевантажує себе додатковими обов’язками, але вона ніколи не жалілась, щоб не засмучувати свою матір. Проте сьогодні все стало надто складним для неї.
Була вже десята година вечора, коли я дійшла до дверей мого сусіда Олега Яковича. Я пояснила йому ситуацію, і він дуже швидко зібрався, щоб допомогти мені врятувати мою внучку.
Коли ми прибули, вдома були тільки діти, бо батьки, очевидно, вийшли на нічну зміну. Марійка махнула нам, що зараз вийде, бо саме читала казку двом молодшим дітям, які уважно її слухали.
– Пройдімо на кухню, щоб ніхто з дітей не прокинувся!,- сказала внучка, коли до нас підійшла. Ми спустилися на кухню, а по дорозі я представила її моєму сусідові та нашому рятівникові.
– Це сталося знову, – сказала дівчина.
– Тільки не кажи, що вона знову вагітна!,- здивовано закричала я, бо не могла повірити, що з такою кількістю дітей, жінка все ще хотіла мати їх більше.
– Так, знову. Вона сказала мені, що я повинна доглядати за ними,– повідомила дівчина зі сльозами в очах.
Я мусила обняти її, щоб хоч якось заспокоїти. Мені було дуже шкода онучку, бо вона вже з дитинства замість того, щоб гратися з іншими дітьми, відповідала за своїх менших братів та сестер.
А тепер стане ще гірше. І, взагалі, догляд за ще однією дитиною заважатиме її підготовці до вступних іспитів. До того ж мати може заборонити їй вступати до вишу. Бо не буде кому доглядати за братами та сестрами. Як можна не розуміти елементарних потреб власної доньки? Чи її мозок працює як у кішки, думаючи тільки про те, як плодитись?
Мені зразу стало очевидним, що ми повинні забрати Марійку з собою, оскільки залишати її тут було б несправедливо. Я хотіла взяти її з собою та виїхати негайно, але зрозуміла, що дітей не можна залишати без догляду. Якщо Марійка просто зникне з квартири, її мати почне тривожитись. А ще й паспорт сховала, аби донька не могла піти з дому.
Ми лишились ночувати. Зранку повернулась моя невістка. Вона кричала та сварилася з нами, не хотіла відпускати дочку. Я навіть думала, що вона порве її паспорт. З великими зусиллями, але нам таки вдалось її вмовити.
Зараз Марійка сидить на кухні й готує нам сніданок, та не припиняє тішитись, що врешті-решт вона втекла звідти й може почати жити нормальним життям підлітка!
