Ми з Вадимом одружились три роки тому. До певного моменту я була впевнена, що почуття до чоловіка в мене на все життя. Ми й справді були ідеальною парою. Навіть сімейний побут не зміг знищити у наших стосунках романтику. Він часто тішив мене розкішними букетами троянд, а я його романтичними вечорами. Обійми, поцілунки та теплі слова були нормою в нашому шлюбі.
Та цього літа я вперше поїхала у відпустку до моря сама. Ми планували відпочинок разом, але на заваді стала велика зайнятість на роботі. Тому я вирушила туди в компанії подруг.
Саме тут трапилась історія, яка змусила мене замислитись над тим, чи по справжньому я кохаю власного чоловіка. До нашої компанії несподівано долучився один чоловік. Я не думала, що це знайомство щось для мене означатиме. Мої подруги були незаміжні, тому я не мала нічого проти, щоб вони пофліртували з красенем.
Але надвечір він саме мене покликав на прогулянку набережною. Не знаю чому, але дала згоду, навіть не задумуючись. Не вважала, що роблю, щось протизаконне чи аморальне. До того ж Олександр проявляв себе досить стримано та елегантно.
Цей вечір змінив моє життя. Хоча між нами не було фізичної близькості, але я відчула неймовірну близькість душевну. Ми гуляли майже до ранку, багато розмовляли, сміялися. Цей вечір був незабутнім і ми вирішили його повторити.
Так минув увесь тиждень. В наш останній вечір ми знову пішли на прогулянку, а прощаючись він пристрасно мене поцілував. Я не очікувала такого повороту, але мені це сподобалось і я відповіла взаємністю. Пристрасть накрила мене з головою.
Наступного дня я повернулась додому. Але всі мої думки лишились там, поряд з Олександром. Вуста не покидало відчуття його гарячого поцілунку. Я усвідомила, що закохалась. Мене огорнула неймовірна туга за ним. Не вистачало його теплих обіймів та чарівливої посмішки. Я почувалась загубленою.
Це не могло не відбитись на стосунках із чоловіком, в яких з’явилась явна прохолода. Він це відчував, сподівався, що скоро все минеться, але я не знала чи це минеться взагалі.
Мої думки заполонило нав’язливе бажання ще раз зустрітись з Олександром, розказати про всі свої почуття. Я бачила, що він частий відвідувач на моїй сторінці в соцмережах. Чому? Може він теж сумує за мною? Як мені бути, не знаю.
Розумію, що після мого повернення, ще не було й дня, щоб я про нього не згадала. А вже минуло понад місяць. Скільки ще часу я мордуватиму власну душу? Не розумію, що це – кохання чи тимчасове захоплення?
