Настя не стримувала сліз. Вона не чекала такого підступу від коханої людини. Наречений покинув її напередодні весілля. Що тепер робити? Це така ганьба. Як гостям пояснити?
Завтра вони удвох мали йти під вінець у рідному селі дівчини. Батьки вже чекають. На бенкет запросили пів села — розкішне весілля готувалось. А Денис зателефонував та повідомив, що передумав. Виявляється у нього є інша і вони чекають дитину. Хотів раніше зізнатися, та не наважувався, дотягнув до останнього.
Дівчина не знаходила собі місця:
— Як я погляну в очі батькам? Коли люди дізнаються, то засміють. Це буде ганьба на все село.
— Так, Настя. Не розкисай. Бери себе в руки, у тебе завтра важливий день. Як ти на весілля заплакана поїдеш?,- впевнено промовила найліпша подруга Василина, з якою вони ділили одну кімнату в гуртожитку.
— На яке весілля? Ти знущаєшся? Наречений втік. Я одна під вінець піду?
Не одна. Все владнаємо. Ти збирайся, готуйся, я скоро буду,- сказала Василина та кудись пішла.
Настя нічого не розуміла. Але за наказом подруги почала збирати валізу. У цей час Василина попрямувала до свого знайомого Сергія. З порогу запитала у нього:
— Настя подобається?
— Звісно. Але яке це має значення? Вона на мене навіть не дивиться. А тепер ще й заміж зібралась.
— Так, зібралась. Нареченим будеш?
— Василина, що за жарти?
— Я не жартую. Покинув нашу Настю наречений, перед самим весіллям. Треба її виручати, бо ще руки на себе накл_де від сорому за зірване весілля.
— А коли це весілля?
— Завтра, Сергію, завтра.
Хлопець замислився. Зрештою на його обличчі з’явилась рішучість. Зателефонував своєму товаришу Ігорю:
— Будеш свідком на моєму весіллі? Їдемо костюми купувати.
Із самого ранку на порозі кімнати дівчат стояло двоє гарно обраних парубків. Настя аж застигла від несподіванки. А подруга поспішила представити нареченого:
— Знайомся, твій майбутній чоловік Сергій та його свідок Ігор.
Дівчина була ошелешена. Навіть не знала, що сказати. Вона вагалась, яке рішення буде правильним — вийти заміж за малознайомого хлопця чи зганьбити батьків?
— Немає часу на вагання. Весільна церемонія розпочнеться за чотири години, а нам ще добиратись треба. Нареченого я тобі знайшла. Одружуйтесь, потім розлучитесь і ніхто ні про що не здогадається.
Настя таки зважилась. Весілля минуло чудово, гості розійшлись аж під ранок. Увесь цей час наречена провела з натягнутою посмішкою.
По закінченню весілля вона ніжно взяла Сергія за руку та промовила:
— Спасибі, що виручив. З розлученням проблем не буде.
— Яке розлучення? Ми щойно одружились. Тепер я твій законний чоловік. Раз вже доля подарувала нам таку нагоду, то давай використаємо цей шанс на повну. Поживемо — а там побачимо. Може ми створені одне для одного.
— Як ти можеш таке казати? Ти зовсім мене не знаєш, а я тебе. Один вже хотів спробувати, а потім покинув мене у самий відповідальний момент.
— Ну, я ж не він. Ти мені давно подобаєшся. Давай хоча б спробуємо. Не відмовляйся зразу. Хоч місяць проведемо разом.
Скоро подружжя святкуватиме двадцять п’яту річницю одруження. Пара живе душа в душу. Виховують трьох прекрасних діток.
Подруга Василина часта гостя у їхньому домі. Вона стала хресною мамою для їх старшого синочка. Настя із Сергієм досі дякують подрузі за те, що влаштувала для них таке щастя.
