Моя Юля дуже рано стала сиротою. У вісімнадцять років не стало її мами й вона залишилась з маленькою сестричкою на руках. Звісно, тоді було не до навчання, тому з університету довелось піти. Єдине, про що вона тоді турбувалась, це як заробити грошей, щоб утримувати себе із сестрою.
Їх мама не пережила важких пологів. А батько зник ще до народження доньки. Взагалі у них не проста історія. Батько Юлі, колись пішов від своєї першої дружини та сина заради їх матері. А коли вже їхня матір була вагітна вдруге, то він пішов із сім’ї до іншої жінки.
Юлі доводилось багато працювати. Крім основної роботи вона мала ще двоє підробітків. Вдома практично не бувала. Звісно, такий режим не міг не позначитись на здоров’ї. Однієї зими вона важко занедужала. З роботи довелось піти, бо працювала там неофіційно і ніхто її з лікарняного чекати не став. Тепер постало питання, як вижити. Допомоги не було звідки чекати. Єдина надія була на брата по батьковій лінії. Той чоловік заможний, працює у великій компанії. Не зважаючи на двостороннє запалення легень, дівчина вирушила до нього. Але брат не став її слухати, а просто виставив за двері.
Зараз моя Юля має успішний бізнес. Ми познайомились, коли вона вже міцно стояла на ногах. Навіть не віриться, що ця витончена, розкішна жінка в юності пройшла таке пекло.
Доля буває ще тією жартівницею. Недавно я дізнався, що один із моїх підлеглих – це той самий брат, який вигнав її хвору на вулицю, навіть не вислухавши. Не вагаючись звільнив його. Таким людям не місце у нашій компанії. Звісно, дружина розсердилась, коли дізналась про мій вчинок. Казала, повернути брата назад на його посаду. Але я так вирішив. І про своє рішення не шкодую.
