Пригадуючи своє дитинство, роблю висновок, що для самої себе, ти завжди повинна бути на першому місці.
Коли я навчалась у школі, мала найкращу подругу. Ми були однокласницями та мешкали на одній вулиці. Майже увесь вільний час проводили разом. Багато хто вважав нас сестрами, такі ми були близькі.
Моя мама працювала на роботі та мала додатковий підробіток. Вона дбала про нашу сім’ю, забуваючи про власні потреби. Зовсім не приділяючи собі уваги, хвилювалась аби ми з батьком були нагодовані й щодня прибирала у квартирі. Майже ніколи не купувала чогось особисто для себе. Всі зароблені нею кошти йшли на загальні потреби. Але тоді ми цього не цінували.
У сім’ї моєї подруги все було по іншому. Матір з нею проводила не так багато часу. Хоча й працювала лише на одній роботі, але повернувшись додому, готувала вечерю та займалась особистими справами. Могла почитати книгу, чи переглянути улюблений серіал. Не менше дбала й про власне харчування і зовнішній вигляд. Вона не економила на фруктах, овочах та інших корисних продуктах. На красиві речі для свого гардероба теж не скупилась. робила все без поспіху. Він будь-якого заняття намагалась отримувати задоволення. Її кредо звучало так: у щасливої жінки – щаслива сім’я. Віка трохи заздрила мені, бо вважала, що моя мама любить мене більше.
Минали роки. Ми подорослішали, вже маємо власні сім’ї. Моя мама часто хворіє, виглядає старше своїх літ. А мама Віки здорова енергійна жінка. Вона із задоволенням няньчиться з онуками та живе повним життям.
Тепер я розумію наскільки важливо любити себе. Мама моєї подруги вчиняла мудріше і тепер вона щаслива.
