Олеся з Віктором вже сім років у шлюбі. Їх стосунки почались ще у школі. Якщо рахувати в загальному, то вони вже дванадцять років разом. Початок подружнього життя складався казково. У парі панувала гармонія та цілковите взаєморозуміння. Але минали роки й душевна близькість почала зникати. Загасли палкі почуття та атмосфера закоханості.
Як тільки одружились, вирішили не поспішати з батьківство, а спершу пожити у власне задоволення, поїздити по світу, придбати необхідні речі. Так і жили.
З роками, розмови про дітей ставали все рідшими, доки повністю не припинились. У житті не було ніякої радості та втіхи. Віктор намагався знайти підхід до дружини. Але кожна їхня розмова закінчувалась сваркою, бо Олесі здавалось, що чоловік у всьому звинувачує лише її. Тому конструктивного діалогу в них не виходило.
Олеся все частіше звинувачувала Віктора, що той приділяє їй мало уваги, що їхні інтереси тепер не сходяться і, взагалі, вона не проти розлучитися.
Віктор вже не раз обмірковував цей варіант, але не наважувався запропонувати першим. Тому, коли почув це з уст дружини, одразу погодився. Схоже, спільне життя не для них. Розлучення пройшло тихо, мирно, без взаємних докорів та образ. Спершу чоловікові було якось ніяково у порожній квартирі. Все-таки звичка давалась взнаки — стільки років прожили пліч-о-пліч. Але з часом він почав звикати й спіймав себе на думці, що так йому набагато краще. Не потрібно ні під кого підлаштовуватись. Життя стало легшим та яскравішим.
В Олесі теж все гаразд. Незадовго після розлучення, вона зустріла чоловіка, за якого згодом вийшла заміж. Зараз вони виховують синочка і радіють життю. Олеся щаслива, що доля дала їй другий шанс на щастя.
