Мій чоловік завжди любив азартні ігри. Але це ніяк не позначалось на наших стосунках. Сімейний бюджет теж не зазнавав значних збитків. Хоча чоловік і міг програти певну суму в період футбольних турнірів, але заробляв він достатньо, тому я була не проти, щоб витратив трохи на своє безглузде хобі.
Ми давно мріяли поїхати на відпочинок до моря. Тому, коли сину виповнилось три роки, взяли путівку й поселились в одному чудовому Одеському готелі. Море було зовсім поруч. Ми відпочивали, насолоджувались фуршетом та теплими літніми днями.
Лише чоловік скаржився на спеку, тому на пляж з нами ходив рідко. Найбільше часу він проводив з компанією нових знайомих у барі-ресторані. Спершу я не звертала на це уваги, а потім побачила певні зміни у його поведінці. Якось я запитала, чи все гаразд. Нащо він відповів: «у мене все під контролем». Звісно, вірилось у це мало.
Відпустка добігала кінця, коли до нас із сином підійшов якийсь незнайомець, привітний, у досить пристойному вбранні.
— Здрастуйте, мене звати Олексій,- промовив чоловік з посмішкою на устах,- Не знаю, чи ви вже розмовляли зі своїм чоловіком, але він програв мені вас із сином під час гри в карти.
Я стояла ошелешена і не знала, що відповісти. Хотіла запитати, можливо, це якийсь розіграш? А якщо ні? Що мені робити? Куди бігти? У кого просити про допомогу?
— Я бачу, як ви розгубились,- почав заспокоювати незнайомець,- Ви тільки не хвилюйтесь. Я не збираюсь нічого робити зі своїм виграшем. Добре, що цього разу трапився я. Але ви замисліться, що на моєму місці міг опинитися будь-хто. Чи можете ви й надалі довіряти своєму чоловіку та продовжувати з ним жити?
Я мерщій утекла звідти. Зібрала речі й вже наступного дня ми із сином були вдома. Згодом повернувся й чоловік. Став просити вибачення, присягався, що це був перший та останній раз. Але я не змогла такого пробачити. Більше не почувалась поряд з ним у безпеці. Тому, не вагаючись, виставила його за двері.
Спершу переживала, що буде важко самій ростити дитину. Але наше життя тепер набагато спокійніше. Ми багато часу проводимо разом. Менше стало побутових обов’язків.
Через кілька місяців до мене зателефонував той самий Олексій. Виявляється, що тоді, на морі, чоловік дав йому наш домашній номер. Олексій попросив про зустріч. Я трішки сумнівалась, але все ж погодилась.
Ми почали спілкуватись. Потім наше спілкування переросло у стосунки. Вже за рік він зробив мені пропозицію вийти за нього заміж, я погодилась.
Він досі любить жартувати, що я його найкраща інвестиція у майбутнє. А, головне ж, не планував тоді їхати на відпочинок — друзі вмовили.
Озираючись назад, розумію, що наша історія кохання схожа на один із неймовірних сюжетів мелодрами.
