Чоловік мене покинув, коли нашому сину було всього чотири роки. Так я стала матір’ю одиначкою. Вдруге заміж не вийшла, тому виховання сина повністю лягло на мої плечі. Тепер розумію, що недогледіла. Щось я, мабуть, упустила, що тепер моя дитина хоче вигнати мене з власного житла. Я вже давно пенсіонерка. Раніше трохи підробляла прибиральницею у сусідньому домі, але нині не маю на це сил, роки беруть своє.
Минулого року, я дізналась, що син зустрічається з дівчиною. Вони працюють на одній фірмі. Я вважаю, що їх стосунки розвивались надто швидко й одружуватись після шести місяців відносин – поспішне рішення. Але моєї думки ніхто не запитував. Одружившись, Олексій забрав молоду дружину до нас. Ми мешкаємо у двокімнатній квартирі, тому місця вистачало. Василина родом із села, а тут знайшла роботу та орендувала житло, тому особливого вибору в молодого подружжя не було. Кілька місяців тому вона дізналась, що вагітна. Це й стало початком усіх баталій та намагань виселити мене з власної оселі.
Син з невісткою почали підштовхувати мене до переїзду в будинок для літніх людей. Кажуть, що я там матиму все необхідне, догляд і спілкування з ровесниками. А в них скоро народиться донька і дівчинці потрібна буде власна кімната. Мене вражає таке неприкрите нахабство. Невже Олексій вважає, що я заслуговую на саме таку старість. Я категорично відмовилась покидати власну квартиру. Після цього син почав мене виживати. Робить все, аби я почувалась тут зайвою.
Скоро в сина народиться донька. Олексій погрожує, що якщо я не поступлюсь квадратними метрами, то вони з дружиною переїдуть на орендовану квартиру і заборонять мені бачитись з онукою.
