Мені прикро спостерігати, як страждає моя сестра. Я бачу, що вона нещаслива, але не можу нічого вдіяти, бо вона сама не хоче щось змінювати.
Вона заміжня вже сім років. Якось дізналась, що чоловік їй зраджує. Та пробачила йому зраду. Віталік зрозумів, що так можна і не став зупинятись. Він міняє жінок, як рукавички.
Ніна намагалась вдавати ніби не помічає чоловікові походеньки. А він не соромився повертатись пізно вночі зі шлейфом жіночих парфумів. Сестра каже, що готова терпіти, що завгодно, аби її донька зростала у повній сім’ї. Сама ж боїться ролі матері одиначки.
Одного разу Віталік перевершив сам себе. Його не було аж два місяці. Увесь цей час жив у коханки. А коли з нею посварився, вирішив повернутись до дружини. Ніна прийняла його назад. Але не минуло й тижня, як він знову пакував валізу. Сказав, що та – інша, покликала його назад, бо дуже сумує. От він і йде до неї знову.
Це не одиничний випадок. Таке відбувається на постійній основі вже протягом двох років. Ніна кожного разу сподівається, що чоловік одумався, виправився і повернувся назавжди.
Я не хочу втручатись, але як людина збоку добре бачу, що він просто користується її почуттями та невпевненістю у собі. Коли намагаюсь це донести Ніні, вона не хоче мене слухати, каже, що я нічого не розумію. Але, якщо вона не думає про себе, то хоча б про доньку подумала. Зростати у сім’ї, де батько зраджує матері й вона через це постійно страждає – не найкраща атмосфера і нікому від цього ліпше не буде.
