Рішення чоловіка розлучитись, стало для мене цілковитою несподіванкою. Я не стала опиратись, хоча і не бачила якихось проблем у нашому шлюбі. Процес розлучення тривав кілька місяців. Потрібен був час, щоб поділити майно, потім чоловік займався пошуком окремого житла, яке б його влаштовувало.
Коли нарешті переїхав на орендовану квартиру, продовжував телефонувати мені, розповідати про свої проблеми та переживання. Йому постійно щось не подобалось: то ремонт не такий, то сусіди галасливі. Завжди знаходив привід, щоб підтримувати зі мною зв’язок. Часто запитував моєї поради, щодо ведення господарства: цікавився якими засобами я доглядаю за одягом, якими підтримую чистоту у домі. Ще й обурювався, що комунальні служби у його новому помешканні погано виконують свої обов’язки: сміттєвий бак постійно переповнений. Його не влаштовувало і те, що тепер на роботу добиратись на двадцять хвилин довше.
Та, найголовніше, що все це звучало так, ніби це я його вигнала з дому. Хоча насправді, це він прийняв рішення розлучитись.
Все це тривало понад чотири місяці. Це не малий термін і за цей час вже можна було б владнати усі недомовки. Але колишній продовжував настирливо телефонувати слати повідомлення. Він щодня цікавився тим, як минув мій день, чим я займаюсь. Потім почав приходити в гості, шукаючи найбезглуздіший привід. Якось приїхав по зимову куртку посеред літа. Це ж дивно, чи я помиляюсь?
У мене закралася підозра, що він неспроста ніяк не дасть мені спокою. Мабуть, хоче повернутись, але не знає, як. Та всі мої здогадки виявились хибними. Єдине, що йому було потрібно — це, щоб хтось його постійно підтримував, піклувався, приділяв увагу та хвалив. Хто саме це буде — особливої ролі не грало.
Шкода, що я це усвідомила лише через пів року його настирливих намагань підтримувати зв’язок. Якось я побачила його анкету на сайті знайомств і мені все стало зрозуміло — він не збирається до мене повертатись.
На власному досвіді я дійшла переконалась, що коли розходишся з людиною, треба рвати зв’язки остаточно, а не тішити себе ілюзіями. Це не принесе жодного позитивного результату — марна трата часу і нервових клітин.
Краще пережити болючий розрив одразу, аніж розтягувати це на роки чи місяці. Життя продовжується. Але в мого колишнього чоловіка інша філософія. Він насолоджується життям, шукає нове кохання, паралельно тримаючи мене на короткому повідці. Досить! Пора йому показати, що всидіти на двох стільцях одночасно — не вдасться.
