У Дениса батько і тесть ровесники. Вони міцні чоловіки, нічим серйозним за життя не хворіли. Але на старості літ почали вилазити різні болячки. Допомоги в дітей не просили, кожен якось сам справлявся. Та Денис з дружиною розуміли, що їх батьки вже не молоді й зрештою потребуватимуть їх опіки. Так і трапилось. Одного разу обидва потрапили до лікарні. У батька дружини проблеми із серцем, а у батька Дениса із суглобами. Кожен зі своєю недугою лежав у відповідному відділенні лікарні.
Денис намагався встигнути за обідню перерву провідати обох татусів. Дружина щодня передавала для них домашню їжу. Подружжя крутилось мов в’юн в ополонці. Крім того, для обох стареньких потрібно було купувати ліки. За два тижні Денис із дружиною витратили всі гроші, на які мали жити місяць. Коли батько чоловіка дізнався про це, то сказав сину, де лежать його збереження. Щоб той брав звідти, скільки потрібно на лікування. А батько дружини впевнений, що донька повинна оплачувати його лікування з її власної кишені.
Коли та запитала, чи є в нього заощадження, щоб придбати необхідні ліки, батько відповів, що ще рано про це говорити, хай шукає сама, де взяти потрібну суму. Донька не стала сперечатись з хворим батьком, тому вирішила позичити гроші.
Коли про це дізнався батько Дениса, то сказав невістці, щоб не позичала. Краще хай візьме з його заощаджень. Бо з боргами, усе одно рано чи пізно доведеться розплачуватись, а він, коли вилікується, сподівається заощадити ще.
Ось так, два батьки й два різні погляди на життя і на те, хто повинен дбати про них. Денис розуміє наскільки дружині ніякого через позицію її батька. Та це не її вина — батьків не обирають.
