Мене звати Вікторія. Зараз мені 26 років. Я заміжня та виховую трирічного синочка. Недавно дізналась, що вагітна вдруге. У нас із чоловіком будуть двійнята.
З Іваном ми познайомились на студентській вечірці. У нас виникла взаємна симпатія й ми почали зустрічатись. За пів року одружились.
Лише потім я зрозуміла, що поспішила з одруженням. Іван виявився справжнім ледарем. А його матір не опустить можливості прийти до нас, щоб повчити мене, як я маю доглядати за її синочком та дбати про господарство. Чоловік ніколи їй не перечить і всі важливі питання вирішує виключно з матусею — зі мною взагалі не радиться. Не відчуваю з його боку абсолютно ніякої поваги чи підтримки.
Повертаючись ввечері з роботи, він їсти лягає на канапі перед телевізором. На цьому його обов’язки закінчується. Натомість я, виконую всю роботу самотужки: прибираю, готую, перу речі та піклуюся про нашу дитину. Зараз все менше сил на це, бо я ж все-таки вагітна.
Свекруха навідується щодня. У неї хобі – тикати мене носом, відшуковуючи недоліки. Каже, що така вже жіноча доля, дбати про побут і затишок в домі, тому її синочок не зобов’язаний мені в цьому допомагати. А Іван тільки радий мати таку підтримку. Мене ж вона критикує регулярно. І обов’язково так, щоб чоловік чув, яка я нікудишня господиня.
Якось я не витримала і дала відпір. Сказала свекрусі все, що про неї думаю. Але та навіть слухати не стала. Накричала на мене і промовила до сина:
— Знайди нормальну дружину, бо це якась неадекватна.
У мені тліла надія, що Іван нарешті заступиться за мене. Але він знову удав, що це його не стосується. Я кинула все і пішла до себе в кімнату. А він ще довго пив чай з мамою, мило бесідуючи.
Я не бачу майбутнього з таким чоловіком. Свекруху взагалі бачити не хочу. Але кого цікавить моя думка? У власній сім’ї я почуваю себе зайвою. Вже давно б пішла від нього, якби не вагітність. А так, залишається терпіти, зціпивши зуби. А як би ви вчинили у такій ситуації?
