Ми з моїм хлопцем зустрічаємось вже близько п’яти місяців.
Обоє вже не юні та кожен має власний досвід за плечима. У наших стосунках цілковита взаємність. Я знаю, що Назар кохає мене, як і я його. Він не лише говорить про свої почуття, а й доводить їх на ділі. Мій коханий справжній чоловік, не те що решта хлопців, які лише говорити красиво вміють, а справи показують протилежне.
Ми з Назаром все частіше розмовляємо на теми, що стосуються сім’ї та батьківства. Одного дня він запропонував мені з’їхатись та перевірити стосунки побутом, щоб краще розуміти, що нас чекає після одруження.
Я хочу провести з цим чоловіком решту життя, але такий варіант мене не влаштовує. Я проти цивільного шлюбу і на спільне проживання згодна лише після одруження. Роль співмешканки, що виконує усі обов’язки законної дружини, не для мене.
Я не знала, як правильно донести свою точку зору Назарові. Хвилювалась, що він може негативно сприйняти таку позицію і це зруйнує наші стосунки. Але зрештою зважилась:
— Назаре, я не маю бажання бути звичайною співмешканкою. Таке не для мене.
— Зрозумій Олесю, співмешканці та люди, які хочуть трохи пожити разом перед одруженням — це різні речі,- намагався знайти потрібні аргументи мій коханий.
— А для мене це одне і теж. Я не бажаю жити у цивільному шлюбі, хоч і тимчасово. Мені доведеться виконувати обов’язки законної дружини, хоча насправді, я нею не буду. А для тебе по суті нічого не зміниться й обов’язків ніяких не додасться.
— Чому ж ні? Я вже орендував окреме житло, придбав необхідні речі та техніку. В мене теж будуть певні обов’язки й відповідальності побільшає.
— Ти ніяк не зрозумієш. Якщо для тебе не така велика різниця чи житимемо разом у шлюбі, чи не одруженими, то для чого обирати другий варіант?
— Ясно. Я все зрозумів…
З того часу питання спільного життя до шлюбу у нас не підіймається. Але Назар все частіше запитує, які прикраси мені подобаються, який розмір каблучки мені підійде та яким я бачу наше весілля. Ось такі розмови мені до душі…
