Свою дівчину я кликав заміж чотири рази, але кожного разу чув відмову. Вона переконує мене що у нас в стосунках все добре, тому нема сенсу щось змінювати.
Я б і не змінював, але ми вже чотири роки у стосунках. Інші мої друзі мають нормальні сім’ї, виховують дітей, а я досі парубкую. Я теж хочу сімейного щастя.
Та в особистому житті стикнувся з парадоксом. Зазвичай, саме дівчата мріють про весілля, заміжжя. А в нашій парі навпаки. Я ніяк не можу умовити кохану побратися. Переконаний, що сім’я — це найважливіше у житті кожної людини. В мене так батьки виховали. А для Юлі важливіша свобода та незалежність.
В черговий раз відповідаючи на мою пропозицію відмовою, кохана пояснювала, що вона опирається на гіркий досвід подруг, які вийшли заміж та почувається нещасними. Життя власне задоволення змінилось на постійні побутові обов’язки, на безальтернативне піклування про чоловіка та дітей. Каже, що всі чоловіки однакові. Навіть, якщо хлопець красиво залицяється, ставиться до коханої, як до королеви, то після одруження все змінюється в гіршу сторону. А вона хоче насолоджуватись безтурботним життям.
З одного боку я її розумію і навіть погоджуюсь. Але категорично не згоден з тим, що всі чоловіки однакові. Я вже багато років живу без батьків і навчився дбати про себе самостійно. Я не шукаю дружину, аби та прала мені шкарпетки й постійно стояла біля плити.
Та найбільш дивно у цій ситуації, що хоч заміж за мене Юля не хоче, але розставатися вона не бажає. Каже, що кохає мене і не хоче втрачати.
Та є між нами дещо спільне у баченні стосунків. Ми обоє мріємо про батьківство. Це й підштовхнула її нарешті прийняти мою пропозицію одружитись — п’яту по рахунку. Але я бачив, що сумніви її не покинули.
Для початку ми домовились просто розписатись, нікого не запрошують і на святкування. А відсвяткувати вже пізніше, зігравши традиційне весілля. Перед розписом Юля поїхала до батьків, щоб повідомити їм новину особисто.
Настав день розпису. Я одягну підготовлений костюм, придбав букет для нареченої та сів у машину. Дорогою отримав таке повідомлення: «Вибач, але все скасовується. Я не приїду. Я передумала. Відчуваю, що ще не готова. Давай не будемо нічого змінювати. Ми й так щасливі, без всіх цих формальностей».
Я досі не можу отямитися та не знаю, що мені робити. Чи варто продовжувати стосунки, якщо вони не приведуть до створення омріяної сім’ї?
