У нас із чоловіком не ідеальний шлюб. Є вчинок, про який я досі шкодую. Якось я піддалась спокусі й зрадила йому. Але й він не білий та пухнастий. За роки спільного життя сам не раз ходив на ліво. Кожного разу я йому пробачала зраду. Не хотіла його втрачати. І жили б ми, як живемо, як би я не стрибнула у гречку й про це не дізнався чоловік.
Ми не мали дітей і мені ніяк не вдавалось завагітніти. Та до лікарів не звертались, бо не брали за мету терміново ставати батьками. Нам би спершу у власних стосунках лад навести. Та минулого року я почала відчувати якісь зміни в організмі. З’ясувалось, що я вагітна. Це була радісна новина. Попри все, ми обоє раділи, що скоро нас стане троє. Всю вагітність я уявляла цю щасливу мить, коли на світ з’явиться наш первісток.
Але все пішло не за планом. Коли я зізналась чоловікові у зраді, то не уточняла, що чоловік, з яким я провела ніч, був темношкірим. Лише в пологовому я зрозуміла, що дитина від нього. Там ще довго пліткувати про наш нестандартний випадок. Лікарі добре знали, що обоє батьків новонародженого мають світлий відтінок шкіри, тому народження маленького мулата стало справжньою несподіванкою для усіх.
Чоловік розгнівався. Заборонив повертатись з пологового з “ось цим”. Він кричав, що не має наміру виховувати чуже дитя. Тому, коли прийшов день виписки, я не знала куди мені податись. І чи варто їхати додому всупереч ультиматуму чоловіка. Проте, варіант залишити власну дитину, я навіть не розглядала. Та переступивши поріг пологового, на мене чекала несподіванка. Коханий приїхав нас забрати. Він мовчки посадив мене у машину й ми поїхали додому. Ще довгий час навіть не наближався до малюка. Але минув рік і він став справжнім дбайливим татусем.
