У нас із чоловіком не стандартна історія. Ми живемо у достатку, мешкаємо у великому домі, де є всі зручності. Можемо дозволити собі подорожувати й насолоджуватись життям. Ми радіємо, що доля звела нас і разом ми змогли досягти всього про що мріяли.
Та є одна мрія, якій не судилось здійснитись. Ще в молодості з’ясувалось, що ми не можемо мати дітей. Це досить болюча тема, адже ми обоє любимо діток і мріяли, що станемо батьками. Лікування не дало результатів, й довелось з цим змиритись та жити далі. З того часу минуло вже понад п’ятнадцять років. У мене є близька подруга, яка недавно народила донечку і покликала мене хресною матусею для Вероніки. Я тішилась, що хоч таким чином можу подарувати комусь свою нерозтрачену любов. Регулярно провідувала похресницю, приносила їй подарунки. Та сталось непередбачуване. Моя подруга потрапила в аварію і її не стало. Вероніка залишилась круглою сиротою, адже подруга виховувала її самостійно без чоловіка. Я не могла допустити, щоб ця маленька крихітка потрапила до дитячого будинку.
Порадившись із чоловіком, ми вирішили її удочерити, щоб маленька жила повноцінним життям і ні в чому не знала нужди. З того часу минуло вже вісім років. У нас прекрасна дружна сім’я. Та якось я вийшла на вулицю, щоб замести листя біля воріт і побачила під парканом дитячу коляску. Спершу я подумала, що мама десь поруч, просто відійшла. Але цікавість взяла гору і я пішла перевірити. Підійшовши ближче помітила, що коляска досить стара й занедбана, а у ній лежить немовля.
На вулиці вже осінь, під вечір холодає, тому озирнувшись по сторонах, забрала дитину до хати. Чоловік викликав поліцію, а сам побіг до магазину, щоб придбати підгузки й дитячу суміш. Малюку на вигляд було не більше чотирьох місяців. Вже передягаючи, я помітила, що це дівчинка. Я не викидала речі своєї доньки, тому з цим проблем не було. Якраз повернувся чоловік та приїхала поліція. У ковдрі, в яку було загорнуте немовля, ми знайшли записку та документи. Виявляється її матір не має змоги забезпечувати дитину, тому вирішила залишити під будинком заможних людей. Благала не віддавати дитя до дитячого будинку, а по можливості удочерити й подбати про маленьку.
З документів ми дізнались, що дівчинку звати Анастасія і їй три з половиною місяці. Ми беззаперечно погодились стати батьками для ще однієї дитини. Хоча важко знайти виправдання матері, яка підкинула свою кровиночку на вулиці незнайомим людям. Та якщо так розпорядилась доля, значить так треба.
Тепер ми щасливі батьки двох донечок, які стали для нас сенсом життя. Хто б міг подумати, що все так обернеться.
