Я вже не вперше помічаю, як подруга моєї Насті намагається потішити своє самолюбство та підняти власну самооцінку за її рахунок. Вони товаришують не так давно, бо ми тільки нещодавно переїхали у цей район і Насті довелось змінити школу. Вона лише звикає і спершу я тішилась, що моя донька так швидко знайшла нову подругу, бо раніше на друзів їй не щастило.
Якось я завітала до школи, щоб поцікавитись у класного керівника, як Настя звикає до школи та нового колективу. І випадково побачила, як Ангеліна та ще якась дівчина глузували з моєї дочки. Вони висміювали її стиль та окуляри й казали, що на таку, як вона ні один хлопець уваги не зверне. А потім Ангеліна додала: “Ти маєш бути вдячна, що ми спілкуємось із тобою!”.
Почуте мене вразило і я не могла не втрутитись. Схопила нахабне дівчисько за руку та повела до кабінету класного керівника. Я дала їй доброго прочухана, й надіялась, що учитель теж вживатиме заходи. Але він записав їй зауваження у щоденник і відпустив. Коли Ангеліна пішла, ми продовжили розмову удвох. Я хотіла почути якісь пояснення. Та Олексій Петрович спокійним голосом сказав, що у школах так вже повелося: хтось у лідерах, а хтось лузер і з цим нічого не вдіяти.
– Оце пояснення, – відповіла я.
Він почав мене заспокоювати. Говорив, що це загартує Настю і вона матиме сильніший характер. Може й так, але я не хочу, щоб моя донька спілкувалась з такою токсичною подругою. З такими друзями й ворогів не треба. Але Настя іншої думки. Вона продовжує товаришувати з Ангеліною і навіть запрошує її до нас в гості. Робить все, аби стати своєю у їх компанії. Я не знаю, як на це реагувати.
Вирішила, хай усе йде своєю чергою, не буду втручатись, щоб потім донька не звинувачувала мене, що через мою надмірну опіку в неї немає друзів. Вона дорослішає, хай вчиться за себе постояти. А я завжди поруч.
