Я народився на сьомому місяці вагітності, лікарі боролися за моє життя. Їм все-таки вдалося мене врятувати. Маму вважає мою появу на світ чудом, проте проблеми зі здоров’ям почалися у мене із самого раннього дитинства. Ми з мамою дуже часто відвідувати лікарів та здавати дуже велику кількість аналізів. Я був дуже не впевнений, у мене була худорлява будова тіла і через те я мав дуже багато комплексів у школі.
Дівчатка не хотіли зі мною дружити, а хлопці наче відчували мою слабкість і раз у раз насміхалися наді мною. Через те мені доводилося часто повертатися додому із сльозами на обличчі, щоб моя мама не хвилювалася я вигадував кожного разу історії буцімто мені поставили погану оцінку.
Батько пішов від нас, як тільки дізнався, що я маю проблеми зі здоров’ям. Тож мама виховувала мене сама і через те я не мав наміру розповідати про свої проблеми в школі, знаючи що вона і так має багато клопоту зі мною.
Я дуже хотів змінити своє життя. Після того, як в нас в школу прийшов тренер з карате, я зрозумів, що це знак для змін і що я неодмінно буду ходити на цю секцію. Просити грошей у мами я не хотів тому, що не хотів пояснювати навіщо мені вони потрібні. Я влаштувався промоутером, роздавав листівки на вулиці, щоб самостійно платити за заняття з карате.
Заняття пішли мені на користь і скоро я почав отримувати перші перемоги. Так пройшло три роки в школі дізнавшись про мої успіхи та насмішки припинилися. Нарешті я зміг розповісти мамі про те, що займаються карате.
Якось, повертаючись увечері додому, я почув як кричить якась дівчина. Я побіг у сторону крику і побачив як троє п’яниць тягнуть її за гаражі. Маленьку молоденьку дівчину. Я швидко з ним розібрався.
Дівчину звали Богдана, вона навчалася в університеті та поверталася додому. Дівчина мені дуже сильно сподобалося, я провів Богдану додому та ще довго розмовляв.
Наступного дня наші двері постукали. Коли я відчини двері та побачив, що на порозі стоїть кремезний гарно одягнений чоловік. Мені стала ніяково, я подумав, що можливо це ті алкоголіки наняли цього шибайголову, що помститися мені. Проте коли ззаду чоловіка вийшла Богдана, я зрозумів що все добре.
Богдана сказала, що це її батько і він хотів познайомитися зі мною особисто та віддячити за те, що я її врятував. Тарас Петрович сказав, що він дуже вдячний мені за порятунок доньки та додав, що оплатить моє навчання в університеті. Я мріяв стати вчителем фізкультури та навчати дітей стояти за себе.
Правду кажуть, що добро, яке ми робимо повертається до нас.
