Я живу сам уже доволі давно. Дружини не стало п’ять років тому. Обидва сини уже дорослі, мають свої сім’ї, приїжджають до мене нечасто. Уже понад рік мене ніхто не навідував. Зараз я проживаю в однокімнатній квартирі та чим далі, тим мені важче обслуговувати себе. Я сказав синам:
– Хто забере мене до себе жити, тому й заповім свою квартиру.
Їм це не сподобалось, сини вважають, що квартиру потрібно розділити на двох. Старший син Михайло має дітей шкільного віку, забрати мене не може, бо вдома немає тиші, мені там буде неспокійно, та й у нього двокімнатна квартира, немає куди мене поселити.
А в молодшого Івана дружина звикла, що вони лише удвох. У них хоч і великий будинок, та Іван заперечувати дружині не буде. В результаті брати сильно між собою посварилися. Звинувачували один одного в байдужості до рідного батька.
Обидва сини сказали, що не приїжджатимуть до мене до тих пір, поки я не визначусь з питанням кому залишиться квартира після того, як мене не стане. Сусіди підказали цікаву ідею: заповісти квартиру онукам.
Саме так зробив мій сусід. Його донька допомогла мені запросити додому нотаріуса ти ми разом з ним усе чітко прописали. Згодом я покликав Михайла та Івана для того, щоб озвучити своє рішення.
Я радий, що так зробив. Тепер онуки відвідують мене ледве не щодня, носять мені продукти, у разі потреби ходять для мене у магазин. Тепер мені не сумно.
