Одного дня я зайшла до колеги, щоб занести їй важливі документи з роботи. Ми з нею не настільки близькі подруги, щоб ходити одна до одної додому, але це був терміновий випадок. Їх сім’я не має великого достатку, але те, що я побачила не залежить від цього фактору.
Я не перфекціоністка, але вважаю, що у домі потрібно підтримувати чистоту, гігієна понад усе. Не потрібно бути мільйонером, щоб протерти пил, позамітати, вимити посуд та помити підлогу. Самій приємніше повертатись додому, коли там чисто й приємно пахне.
А її оселя у жахливому занедбаному стані. Все захаращене, на полицях якийсь непотріб, який лише пил збирає, речі розкидані. В кухонній мийці гора посуду, який, мабуть, вже тиждень там стоїть. А про аромат у квартирі взагалі мовчу, котячий лоток у ванній смердить на весь коридор. З порогу чути, що тут живе кіт і його господиня нечупара.
Співробітниця запросила мене на кухню та запропонувала сісти з нею пообідати. Я ще не встигла відповісти, як вона вже поставила тарілки з виделками на стіл. Все це було сумнівної чистоти, а точніше, таке враження, що їх не мили, а лише протерли. Коли вона відвернулась, щоб дістати з хлібниці батон, я спробувала протерти вологою серветкою тарілку.
Моя конспірація не вдалась і господиня це помітила. А коли я почала длубатися виделкою у страві не поклавши до рота жодного шматочка, вона запитала:
– Що не смачно? Чи апетит пропав?
Я не знала, що відповісти. Мені стало некомфортно, думала лише про те, щоб скоріше звідти утекти.
А ви коли-небудь потрапляли у подібну ситуацію, коли доводилось вдавати, що не голодні, аби не образити людину, стравами якої гидуєте?
