Ми з дружиною тішились, що придбали власне житло у тому районі, де й планували. Квартирка однокімнатна, але простора. Єдиний мінус – на кухні зовсім мало місця. На перший погляд, нам здалось, що вона не настільки вже й маленька й там поміститься вся наша кухонна техніка. Тому вирішили придбати цю квартиру не зволікаючи.
Лише переїхавши та почавши перевозити речі, зрозуміли, що для холодильника місця немає. А якщо його туди якось вмістити, то там більше нічого не поставиш. А так хотілось облаштувати м’якенький диванчик, на якому зручно було б попити вранці каву. Довелося зайнятись переплануванням. Наш задум полягав у створені кухні-студії. Але, щоб втілити його у життя треба було якийсь час десь пожити. Ремонт передбачав знесення стіни, не хотілось щодня дихати пилом та розносити бруд.
Ми просили, щоб моя мама дозволила нам тимчасово пожити у неї, не більше двох місяців. Та вона категорично проти. Як би на тиждень-другий, то пустила б, а так зась. Але ж ми не встигнемо зробити таку масштабну роботу за такий короткий термін. Виходу не було, довелося орендувати житло. З того часу мій чоловік і бачити не хоче тещу. Він дуже образився та припинив з нею будь-яке спілкування. Каже, що вона кинула нас у важкий момент і тепер він їй нічого не винен.
Ми облаштували своє сімейне гніздечко, як мріяли. Зараз вже все має своє місце й усі меблі та техніка помістились. Та стосунки з мамою зруйновані остаточно. Чоловік не хоче миритись. Мама вже сто разів пошкодувала, що була надто принциповою. Каже, що зараз би вчинила зовсім інакше.
