Усе життя до весілля я прожив в одній кімнаті з моїм братом. Ми з Назаром двійнята. Жити з ним було нестерпно та чим дорослішим він ставав, том нестерпніше було життя з ним. Річ у тім, що мій брат просто помішаний на чистоті, а я не надаю цьому дуже великого значення.
Коли ми вступили до університету, дідуся не стало. У спадок після нього залишилася двокімнатна квартира. Батьки вирішили її продати та гроші розділити між нами. Вони лежатимуть на депозиті до тих пір, поки ми не одружимось. Тоді кожен з нас зробить з ними все, що захоче.
Я зібрався одружуватися першим. Ми з Олесею ще з третього курсу зустрічалися та готувалися до такого важливого кроку дуже довго. Батьки Олесі теж мали певну суму коштів та після весілля ми склали обидві суми докупи. Вийшла непогана сума і ми придбали квартиру в іншому місті. Там мені запропонували хорошу роботу. Стали у ній проживати.
Назар все тягнув з весіллям. Він дуже критично ставився до дівчат, з якими зустрічався та й не кожній дівчині подобалось, коли брат критикував її за те, що вона не помила посуд чи не встигла витерти бруд зі взуття перед побаченням. Ми вже з батьками думали, що брат вже ніколи не одружиться. Йому вже було майже 40 років, а він все ходив нежонатим. Та якось доля звела Назара з дівчиною, яка так само полюбляє чистоту, як і він. Брат був на сьомому небі від щастя, казав, що зустрів свою долю.
Вони з Маргаритою почали зустрічатися та невдовзі вирішили одружитися. За збігом обставин Назар знайшов роботу в тому ж місті, що і я та за моїм прикладом вирішив теж придбати квартиру.
Брат збирав кошти, щоб додати до тієї суми, що лежала у нього на депозиті.
Якось на нашому порозі з’явилися Назар з Маргаритою. Вони привезли нам багато смачних гостинців. Олеся накрила стіл та решту смаколиків сховала у шафу.
– Невістко, не ховай далеко їжу, потрібно, щоб вона лежала так, щоб ми легко змогли її знайти, – сказав брат.
– Не зрозумів, – відповів я.
– Ми до вас надовго, допоки не знайдемо ідеальне для нас житло. Мені завтра на роботу, не буду ж я кожен день їхати з нашого міста на роботу.
– А попередити про це ти мене забув?
– Що ти, не дуйся, ми ж брати та маємо допомагати один одному.
Я дозволив брату залишитися на декілька днів. Та моє життя знову перетворилося на пекло. Брат знаходив пил там, куди навіть я не міг дотягнутися. Він критикував наш ремонт, меблі, сантехніку. У мене просто плавився мозок.
В результаті я попросив знайомого рієлтора в найкоротші строки знайти для брата житло та вони переїхали.
