Мій чоловік має старшого брата. Той одружений і має трьох дітей. У нас теж є діти: син та донечка. Малечі цікаво проводити разом дозвілля, адже вони майже одного віку з невеликою різницею. Ми з родиною чоловіка часто гостюємо одне в одного, у нас хороші товариські стосунки, але недавно, я почала все частіше ловити себе на думці, що з мене роблять безплатну няньку.
Тарас і Олена привозять своїх дітей до нас без попередження. І не лише у вихідні, можуть й серед тижня. Вони навіть не питають, чи я не буду нічим зайнята та й узагалі чи хочу їх бавити. А може, я щось собі запланувала і їх візит буде недоречним?
Діти чоловікового брата гарно виховані, та вони залишаються дітьми. Люблять побігати, гучно регочуть та голосно вмикають телевізор. І увесь цей балаган я змушена терпіти мало не щодня.
Мене обурює, що моєї думки ніхто не запитує. Олена могла б хоч заради пристойності перепитати, чи я не проти глядіти її дітей. Останнім часом Тарас з дружиною навіть у квартиру не заходять, а лишають нам дітей під дверима. Вже траплялись випадки, коли нікого не було вдома і вони були змушені дожидатись нас на сходах.
Іноді мої діти їздять у гості до бабусі. Моя матір лишає онуків у себе на кілька днів. Але й відсутність у нас вдома дітей не заважає нахабним родичам привозити до нас своїх малих бешкетників.
Мені це набридло і я вирішила сказати Олені прямо, що так більше тривати не може. На що вона дуже образилась, навіть спілкуватись перестала.
А я вважаю, що нікому нічого не винна й у няньки чи аніматором не наймалась. Чому я повинна глядіти чужих дітей, мені й власних вистачає. Я ж своїх не залишаю в них.
У будь-яких стосунках повинна бути повага. А своєю нахабністю вони перетнули межу. Я не повинна виправдовуватись, але скажу як є. У мене вистачає власних клопотів, я жива людина, інколи можу погано почуватись та, схоже, це нікого не хвилює. Знайшли цапа відбувайла, щоб самим більше відпочивати.
Ми довгий час не спілкувались з Оленою, вони з Тарасом навіть у гості не приїжджали. Та Олена зателефонувала першою. Ми знову почали спілкуватись. Вони привозили дітей, але обов’язково перед тим попереджали. Та таке щастя тривало не довго. Зараз все знову повернулось у те ж саме русло.
Я вже не знаю, як їм донести, що вони чинять неправильно, але так, щоб знову не посваритись. Не хочу псувати стосунки. Та довго терпіти таке ставлення не зможу.
