Якось ми з мамою та татом їхали додому з відпочинку. Ми були в Карпатах та чудово провели час. Задоволені та трішки втомлені ми поверталися до рідної домівки. Був пізній вечір, додому залишалося зовсім трішки та раптом я почула гучний звук та відчула, що кудись лечу. Опритомніла в чагарнику, мами й тата поруч не було. Я пішла вглиб лісу, щоб вийти до дороги та знайти батьків, проте ще більше заблукала.
Поки ходила по лісу мені було дуже страшно, я сильно зголодніла та змерзла. Нарешті десь далеко я побачила стареньку хату, у якій горіло світло. Я постукала у двері та мені відчинила старенька бабуся. Вона впустила мене в дім, нагодувала та вислухала мою історію.
Господарку дому звали Антоніна Павлівна, вона давно уже проживала сама. Я не могла згадати нашу адресу, ми шукали моїх батьків багато днів та марно, тож я залишилася жити у бабусі.
Мені у неї дуже подобалось, на деякий час я навіть забувала про сумні події з минулого. Проте згодом до будинку Антоніни Павлівни прийшли з органів опіки та сказали, що мають забрати мене до дитячого будинку. Я розплакалась та попросила бабусю не віддавати мене, проте вік бабусі не дозволяв мене удочерити.
Не вдалося завадити представникам органів опіки та я потрапила до дитячого будинку. Сказати, що мені там жилося несолодко – це нічого не сказати. Я уявляла, що там діється щось неприємне, проте не могла уявити наскільки там було нестерпно. Як тільки мене привезли, кожен з жителів будинку, знайомившись зі мною, мали за обов’язок вказати мені на моє місце, неоднозначно натякаючи на те, що мені тут ніхто не радий. Вчителі теж не були до мене лагідними, вони, наче навмисно намагалися мене пр инизити, а потім спостерігали як же я буду викручуватися.
Часто мені доводилося отримувати за свій гострий язик від дітей та вчителів. Пройшло декілька місяців та я освоїлась в дитячому будинку. У мене вже був досвід та я знала чого очікувати від своїх сусідів.
Одного разу стався випадок, який змінив ставлення дітей до мене. Оскільки будинок, в якому ми проживали був уже в аварійному стані, часом від його стін та балконів відламувалися уламки. Одного разу сталося так, що я врятувала одну з дівчат від падіння такого уламка.
Аліна разом з іншими дівчатами вирішили дати мені прочухана за те, що я випадково забрала її десерт. Як раптом я побачила, що на Аліну летить уламок стіни, в останній момент мені вдалося відштовхнути її вбік. Та сталося так, що я сама від того постраждала, адже цей самий уламок впав мені на ногу. Довелося накладати гіпс.
Після того випадку дівчата, які користувалися авторитетом в дитячому будинку, почали мене поважати.
Якось до мене в кімнату зайшов директор дитячого будинку та сказав збирати речі, бо за мною прийшли. З’ясувалося, що це син Антоніни Павлівни вирішив мене удочерити. Він довгий час був за кордоном на заробітках та коли повернувся, бабуся розповіла йому мою історію.
Вони з дружиною вже мали дитину, хлопчика, але вони з радістю вдочерили мене. Тепер у них з’явилася ще й донька. А у мене з’явилася сім’я та, як я і мріяла, Антоніна Павлівна стала моєю бабусею.
