П’ять років тому я стала мамою прекрасної донечки. Цей період згадую, як найщасливіший у моєму житті. Але моя свекруха вирішила, що її допомога не буде зайвою і переїхала до нас жити, щоб піклуватись про онучку.
Софія Іванівна два роки тому стала пенсіонеркою і нині мешкає сама. В неї багато вільного часу, який вона вирішила присвятити допомозі молодій сім’ї, тобто нам із чоловіком.
Перші кілька тижнів після її переїзду все було спокійно. Вона намагалась не втручатись у наші справи, більше часу проводила з онукою. Але коли вже трохи обжилася почала поступово нав’язувати свої правила й звички та давати непрохані поради. Мене це все неймовірно дратувало і мій настрій передавався немовляті. Свекруха вміла довести мене до істерики й повсякчас це практикувала. Постійно робила зауваження: то я дитину не так до грудей прикладаю, то казала, що мого молока недостатньо і треба водичкою допоювати, то, що надто тепло доньку вкутала. Одним словом, нав’язувала мені комплекси, що я нікудишня матір, нічого не можу зробити до толку, а вона професіонал у цих питаннях. Виглядало, ніби вона на себе перебирає роль матері. Інколи хотілось сказати, якщо хочеш, то займайся дитиною сама, побачу на скільки тебе вистачить..
Після складних пологів я ще приходила в себе, мені боліло усе тіло, а дитинка потребувала уваги й вдень і вночі. Я часто плакала, доки ніхто не бачить. Мене ніхто не розумів. Чоловіку теж було байдуже до моїх проблем. Він не розумів чому я жаліюсь, якщо його матуся завжди поряд і у всьому мені допомагає. А на те, як вона мене морально д обиває, просто закривав очі. Ввечері, коли він повертався з роботи, я лишала дитину у кімнаті з ним і свекрухою, а сама йшла, щоб поплакати до своєї кімнати. Їм казала, що йду подрімати після безсонної ночі.
Донечка відчувала стан матері й часто істерила. Я тоді не розуміла, що наш емоційний фон настільки тісно пов’язаний. Мама краще знає, що потрібно її дитині. І не потрібно піддаватись на провокації та витрачати останні нервові клітини, щоб комусь щось довести.
Коли я це усвідомила, то попросила Вадима спровадити матір додому, інакше у мене почнеться затяжна істерика від її присутності Він бачив мій стан і не заперечував. Після цього свекруха дуже на нас образилась, сказала, що ми невдячні. А я не шкодую. Це правильне рішення, яке потрібно було прийняти набагато раніше. Ніхто за тебе не подумає, якщо сама за не подумаєш.
Сподіваюсь мій досвід комусь допоможе.
