Ми з Ярославом ще на початку наших відносин відчували, що нам судилось прожити разом усе життя. Й коли я дізналась, що вагітна, то навіть не сумнівалась, що коханого ця новина потішить. На той час ми зустрічались десь близько року, але новина про вагітність підштовхнула його швидше зробити мені пропозицію вийти за нього заміж.
Велике весілля вирішили не влаштовувати, а замість цього поїхали у прекрасну романтичну подорож. По закінченню медового місяця, почали готуватись до народження первістка. Першим у нашому списку справ стояв ремонт квартири.
Ярослав був переконаний, що у нас народиться син. Ми довго думали, як його назвемо, обираючи серед безлічі чоловічих імен. Мені було цікаво, чому він настільки впевнений, що у нас буде саме хлопчик. Якось я запитала, яке ім’я вигадаємо для доньки, якщо у нас народиться дівчинка, але він знизуючи плечима відповів, що нашу дитину зватимуть Ігор. Бо він мріє про сина.
Після народження малюка ми обоє були неймовірно щасливі. Маленька крихітка, яка хапалась за палець своїми маленькими рученятками, викликала лише замилування. Але разом із втіхою прийшла постійна втома. Все-таки, виховання дитини – це важка відповідальна робота. Ярослав постійно нервувався через крики та плач малюка. Він казав, що вже не витримує.
Ми обоє були знесилені, тому ні про які романтичні стосунки мова не йшла. Уся ця ситуація дуже віддалила нас одне від одного. Минуло трохи часу і я стала помічати, що Ярослав затримується на роботі довше, ніж раніше. Колись він кожного вечора поспішав додому. Тепер більше часу проводить з друзями, ніж зі мною та нашим малюком. А просто виснажена через те, що змушена тягнути усі батьківські та побутові обов’язки на собі.
Оскільки спосіб життя тепер у нас кардинально відрізнявся, то порозуміння все меншало. Чоловік відмовлявся чути мене, схоже йому стало просто байдуже. Мені набридло постійно відчувати себе у ролі жертви, тому я прийняла кардинальне рішення – зібрала речі та подала на розлучення. Ярослав не став мене зупиняти й вже за тиждень я з малюком на руках та валізами перебралась до батьків.
Вечорами, коли не могла заснути, у голові крутились всякі думки. Згадувала юність, студентське життя.. Тоді, стільки кавалерів добивались моєї уваги. Пам’ятаю, один з них мені теж подобався. Вирішила відшукати його у соцмережах. Цікаво було, як він тепер живе. Виявилось, що Андрій став досить успішним бізнесменом, але досі не знайшов другу половинку.
Так розпочалось наше листування. Незабаром ми домовились про зустріч у кафе. Коли він зізнався мені у своїх почуттях, я знову відчула себе бажаною, привабливою дівчиною, такою, як була колись.
Ми зустрічались вже близько року, як Андрій зробив мені пропозицію вийти за нього. Я сказала: “Так”. Нашому шлюбу вже 9 років і зараз я справді щаслива. Андрій ставиться до сина, як до рідного, а Ігор називає його татом. У мене прекрасна сім’я, а як склалось життя Ярослава, навіть знати не хочу.
