Ми з чоловіком закохались одне в одного ще у шкільні роки. Ми були окрилені любов’ю та почувались щасливими. Денис полюбляв радувати мене різними романтичними несподіванками, які завжди дарували мені хороший настрій. Він був переконаний, що жінка створена для того, щоб її любили. Коли ми одружились він щодня доводив цю теорію на практиці. Основний заробіток у сім’ю приносив чоловік. Я могла дозволити собі працювати у власне задоволення, бо не люблю просиджувати дні удома. У мене цікава робота. Оскільки я працюю адміністратором готелю, то часто спілкуюсь з різними людьми. Серед них трапляються знаменитості й просто талановиті персони.
Ми мешкаємо у чоловіковій квартирі. До нас люблять приходити гості. Особливо любить погостювати свекруха. Марина Василівна дуже любить сина. Вона не перестає про нього піклуватися навіть після нашого одруження. А мені дорікає, що я погана господиня, мало готую й не достатньо дбаю про її сина. Коли вона приходить до нас у гості, то починає нав’язувати свої правила й поводить себе, як хазяйка. Коли я поскаржилась Денису, що мене не влаштовує така ситуація, він просто порадив не брати це близько до серця. Я розумію, що безглуздо примушувати чоловіка обирати між мною і матір’ю, ми обоє для нього дорогі.
Та така поведінка чоловіка абсолютно не розв’язує проблему, а лише посилює її. Тепер коли свекруха з’являється у моєму домі, мені важко стримувати свою неприязнь. Вона відверто мене дратує. А особливо її повчання про те, що жінка повинна бути берегинею домашнього затишку, усю себе присвячувати сім’ї, сидіти вдома, готувати, прибирати й дбати про чоловіка. А як з’являться діти узагалі забути про кар’єру.
Але я проти такого життя. Я ніколи не планувала стати домогосподаркою. Увесь свій час проводити біля плити готуючи й заїдаючи пирогами свою важку долю. Я завжди рівнялась на свою маму, яка вправно дбала про родину і роботу не покидала. Вона могла себе забезпечити і я теж не хочу ні від кого залежати.
Ми з Денисом знаємо одне одного пів життя. Він знав на що йде, коли пропонував мені вийти за нього заміж. І прекрасно розумів, що кухня це не моє. Але ж це його не зупинило. У нас обох збігалося бачення щодо того, які речі є фундаментальними для щасливого шлюбу. До того ж сам казав, що робитиме усе, щоб я менше простоювала біля плити, а ми частіше ходили по ресторанах.
Я не хочу терпіти постійних принижень та докорів. А свекруха завжди знайде до чого прискіпатись, навіть коли Денис усім задоволений. Невже після заміжжя жінка не має права досягати успіху? Якщо свекруха так боїться, що її синочок залишиться голодним, то хай запрошує його до себе й частує варениками та борщем. І я не проти ходити до неї у гості, аби не бачити її на своїй кухні..
