Рік тому я пішла від чоловіка. Я всіма силами намагалась зберегти сім’ю й багато чого йому пробачала. Навіть закрила очі на те, що він зрадив мені з іншою. Аля якось він повернувся додому на підпитку після корпоративу й після того, як я зробила йому зауваження, влаштував скандал. Він виставив мене за двері, не давши навіть часу, щоб зібрати речі. А у слід мені кричав, що я його не варта і нікому не потрібна. Я довго не могла оговтатись після того вечора. Поїхала на тиждень до батьків й постійно плакала вечорами, доки ніхто не бачить.
Та незабаром б!ль почав вщухати, а з ним і мої почуття до чоловіка. Коли вже минуло вдосталь часу, я взагалі не розуміла, навіщо я трималась за це шлюб цілих три роки. Для чого було терпіти зневагу та відверті знущання від людини, яка лише руйнувала моє життя та самооцінку. Я зрозуміла, що такі стосунки не є нормою і такого допускати не можна. А якщо вже трапилось, то треба знайти сили й мужність, щоб це припинити.
Зробивши усі необхідні висновки, я вирішила брати життя у власні руки. Повернулась до навчання в університеті й отримала диплом. Влаштувалась на роботу і познайомилась з хорошим цікавим чоловіком. Він власник дизайнерської фірми.
Вчора у нас було побачення й він підвіз мене додому. Тоді я перетнулася з колишнім чоловіком, який сидів з другом на лавці біля мого будинку з пляшкою пива у руці. Це треба було бачити вираз його обличчя, коли він побачив, як я виходжу з розкішного автомобіля з букетом троянд. У нього аж очі округлились і мову відняло! А я пройшла біля нього навіть не глянувши у його сторону, ніби він порожнє місце. Саме так я його зараз сприймаю. Потрібно було цінувати коли я була поруч, а зараз пізно жалкувати.
