Ми з моїм чоловіком прекрасна пара. У нас багато спільного, ми навіть мислимо однаково. Іноді, я ще тільки рота встигну відкрити, а він уже може доповнити саме так, як я хотіла сказати. Здавалось все ідеально й ніщо не може затьмарити нашої сімейної ідилії, та є одне вагоме але – це моя свекруха. Коли вона приходить до нас, то помічає усі мої недоліки, на які чоловік ніколи б не звернув уваги. Роздивиться кожен куточок нашої квартири, й таки знайде до чого прискіпатися. А головне, нашіптує Івану, як йому зі мною поводитись. Чоловік лише знизує плечима та важко зітхає, а мене просить потерпіти й не сваритись з матір’ю, бо ж вона приходить не на довго. Така ситуація була з самого початку наших стосунків, але на цьому вона не зупинилась.
Після народження дитини, свекруха як би мала де, то й на ніч у нас би залишалась. Вона приходить зранку, а йде пізно ввечері, бо вважає, що молодим батькам потрібен досвідчений наставник, і це звісно ж вона – жінка, яка виховала трьох дітей. Чоловік цілими днями на роботі й усі повчання доводиться вислуховувати мені. Іван каже, що у неї лише хороші наміри і якщо скажемо їй не приходити, то вона сильно образиться. Я намагалась натякнути свекрусі, що ми й без неї справляємось, а якщо буде необхідна допомога, то її в першу чергу попросимо про поміч, але все марно – натяків вона не розуміє, або вдає, що не розуміє.
Якось я занедужала, недолікувала простуду й вона перейшла у бронхіт. Мене поклали до лікарні, а чоловіку довелося взяти відпустку. Свекруха продовжувала навідуватись до нас додому щодня. Коли Іван просив її провідати мене у лікарні та завжди відмовлялась, пояснюючи це тим, що їй далеко їхати. Тому провідував мене лише чоловік, а свекруха няньчилась з малюком.
Коли черговий раз він прийшов, лікар сказав, що мене вже можна виписувати. Я неймовірно зраділа, що нарешті побачу свого синочка, за яким дуже скучила. Ми швиденько зібрались та рушили додому. Приїхавши та підійшовши до квартири, почули що звідти лунає дитячий крик. Іван мерщій відчинив двері й ми побачили жахливу картину. Свекруха намагалась нагодувати Дмитрика кашею, якої він не хотів. Тоді та ухопила його за голову й намагалась запхнути ложку до рота силою. На той час Дімі виповнилась дев’ять місяців. Я схопила сина на руки, відштовхнувши від нього свекруху. Та аж впала на підлогу. Потім ще й сльозу пустила й бідкалась, як я з нею повелась. А я сказала, що більше не хочу її бачити у себе вдома.
Чоловік каже, що я надто сувора, й надто гостро реагую. Він намагається виправдовувати матір, через що у наших стосунках з’явилась прохолода. Іван вимагає, щоб я перепросила за те, що штовхнула свекруху на підлогу і хоче, щоб ми продовжували спілкуватись. А я переконана, що вчинила правильно. Я захищала своє дитя. І пробачення повинна просити свекруха, а не я.
