Мене звати Катерина, мені 32 роки. Я родом з Вінниці. І скільки я себе пам’ятаю, то завжди відчувала від батьків якийсь холодок у мою сторону. А ось мого молодшого брата Женю вони завжди шкодували. Все найкраще для Жені.
Ось тому брат виріс дещо непристосованим до життя. Після закінчення школи, я вступила в економічний університет, на бюджетну форму навчання. Вчилася добре, отримувала стипендію. Після навчання влаштувалася на хорошу роботу. Зарплата дозволяла, і я навіть собі придбала однокімнатну квартиру, щоб жити окремо від батьків та брата. Потім я зустріла свого майбутнього чоловіка Єгора. Ми одружилися, і переїхали жити до Нікополя, там Єгору дісталась трьохкімнатна квартира від його бабусі. Моя квартира поки пустувала…
Женю батьки віддали вчитись в університет на платну форму. Він не хотів вчитись у школі, слабенько здав ЗНО. Але батьки хотіли дати йому гідне начання. Одного вечора подзвонила моя мама, і запитала, чи можу я пустити Женю пожити у моїй квартирі, бо квартира знаходиться близько біля його університету, а від батьківської їхати довше, а ще Женя часто запізнюється на пари. Я дозволила, рідний брат, все -таки…
Ми з Єгором жили добре. В обох хороша робота, в кожного авто. Сучасний ремонт у квартирі. В шлюбі у нас народився син Павло. Все у нас було чудово, до одного моменту.
Ми покинули все своє щасливе життя в Нікополі, і переїхали у Вінницю. За декілька днів до мого приїзду я подзвонила брату, і сказала, щоб він звільнив мою квартиру, і переїхав у квартиру батьків, там у нього є своя кімната. А я тимчасово поживу у своїй квартирі зі своєю родиною. Женя почав сперечатись, і сказав, щоб я сама жила з батьками. Ввечері подзвонила моя мама, і сказала, щоб я їхала жити до них, ну або на крайній випадок зняла квартиру, бо в мене є гроші. А Женя нехай живе сам, вірніше зі своєю дівчиною. Ось так поворот!
Я і слухати цього не хотіла. Ввечері ми з чоловіком і сином приїхали до моєї квартири. Я подзвонила в двері, Женя мені відчинив, мій чоловік просто виштовхнув його з квартири. Ми спакували його речі у сумку, і виставили в коридор. Я ще дала йому гроші на таксі. Женя ще кричав, що я пошкодую… Через годину подзвонили батьки. Кричали, що я безсовісна людина. А мати сказала, що більше мене бачити не хоче і я їй більше не дочка. Боляче, прикро, але для чого так ділити дітей? Невже вони не розуміють, що роблять з брата безхребетного чоловіка?
