Наш син Максим одружився з Настею 4 роки тому. Живуть в мирі та злагоді, кохають одне одного. Нашому Максиму 35 років, Настя молодша за нього, їй 26. Наш син вже був одружений, розлучились з першою дружиною спокійно. У них не було дітей, а Максим дуже давно хотів стати батьком. Ми лише хотіли, щоб він був щасливим.
Діти живуть у власній квартирі, мають авто, часто їздять на відпочинок. Максим багато працює, щоб забезпечити гідне життя молодій дружині. Все було у нас в усіх добре, поки нас не прийшли “р ятувати”.
Максим пішов…Настя залишилась сама у їхній квартирі, та ще й вагітна. Ми живемо в одному місті, тому часто її провідуємо. Наш Максим нам інколи дзвонить, заспокоює, що все з ним нормально. А ми щовечора з батьком молимось, щоб Бог зберіг життя нашого єдиного сина.
Наша Настя вже на 7 місяці вагітності. Ми потихеньку назбирали грошей на приданне для малюка, купили тортик та фрукти й вирішили піти провідати нашу Настю. Й разом вибрати ім’я для майбутнього онука.
Ми прийшли в гості до невістки, дали їй в конверті гроші на покупки для малюка та вирішили запитати, чи думала вона вже про ім’я для дитини, почали розказувати про давні українські імена, а коли зрозуміли, що вона нічого не розуміє, то запитали прямо:
«Настуню, а як тобі ідея, щоб назвати нашого майбутнього онука славетним українським іменем? Або як дідуся- Борисом? Це його давня мрія.
Потім ми дістали листочок з іменами, які нам теж дуже подобачились:
- Остап,
- Ярема,
- Яків,
- Лука,
- Всемир,
- Мирослав,
- Мирон.
Я сказала, що ми з батьком читали потрібну літературу, і ось там сказано, що ці імена несуть дуже сильну енергетику для майбутньої дитини. І коли, як не зараз, у ці нелегкі часи для нашої країни називати дітей старовинними українськими іменами.
Невістка вся змінилась на обличчі, почервоніла, й видала:
– Ви що геть розум втратили? Борис Максимович – це що за знущання з дитини? Боря… Ну ні. Мого сина так точно звати не буде. Хочете, щоб з нього всі насміхалися в школі. Булінг йому влаштовували? Орест, Лука, Мирон, Всемир- що це імена такі дивні. Як для священика! Ми придумаємо для сина сучасне ім’я – крикнула вона.
Ми з чоловіком не мали, де подіти очі. Що поганого ми їй зробили? Ну не хочеш ти називати сина давнім українським ім’ям, то скажи. А не верещи на все горло. Ви б чули її інтонацію.
Ми з чоловіком переглянулись, встали, попрощались, й пішли з їхньої квартири. Ми старалися, у всьому собі відмовляли, гроші їй у конверті принесли, хотіли по людськи вибрати для майбутнього онука ім’я , а вона так плюнула нам в душу…
А Ви як вважаєте? Чи ми не мали права з чоловіком вибирати ім’я для майбутнього онука?
