Я працюю сімейним лікарем, заміжня. Маю хорошого чоловіка та двох синів-школярів.Коли я вибирала собі професію, то думала, що в мене не буде відбою від надокучливих родичів, як в тому анекдоті. Кому аналізи виписати, кому тиск виміряти або створити електронне направлення до вузького спеціаліста. Але, на щастя, обійшлося. А справа ось в чому…
Одного дня до мене на роботу подзвонила секруха, й сказала, що мій свекор в лікарні, щоб я переказала для Іллі, що його батько захворів. Ілля рідко на роботі бере слухавку.
Ніно, скажи для Слави, що його батька до лікарні поклали. Дуже погано почувається, ще й вихідні на носі, лікаря на місці немає, чекаємо.Ніхто за нього не береться. Навіть аналізів ще не зробили й УЗД. Я в черговий раз запропонувала свою допомогу, але свекруха відмовилася.
Адже батьки Слави мають свою домашню лікарку. Маргарита – рідна сестра мого чоловіка. Вона закінчила медичне училище, але ні дня не працювала за фахом і досвіду роботи абсолютно не має. Закінчила курси, і працює косметологом.Та це не заважає їй ставити діагнози та призначати лікування власним батькам. А ті, наївні, їй довіряють. Одного разу так лікувала батькові ниркову кольку, що він потрапив до реанімації. Минулого року, Рита мало не приск орила батькову к ончину, знайшовши йому лікаря, який не помітив запалення легень. Вже б старого не було, як би я не попросила свого знайомого медика оглянути хворого. Ледве з того світу витягнули.
Мені було дуже прикро, що вже не вперше батьки знецінюють мою професію й відмовляються від допомоги. А слухають свою бездарну дочку.
Чоловікові я дозвонилася й сказала, що його батько в лікарні. Після роботи зайшла в магазин, купила фрукти та сік. Провідала свекра. А от допомогу більше свою пропонувати не буду. Напрошуватись не стану…
