Майя Михайлівна з самого ранку була роздратована. Її робочий ноутбук завис, а після обіду в неї важлива зустріч, тому треба ретельно підготуватися. І як на зло системного адміністратора Назара немає на робочому місті. Минула вже ціла година. Тим більше, що співробітник не подзвонив та не попередив про свою відсутність.
Майя Михайлівна була змушена подзвонити до горе-працівника.
Проте, як здивувалася начальниця, коли слухавку підняла дитина та шепотом відповіла:
-Алло, це хто?
-Доброго дня, крихітко. А тато вдома? – запитала Майя Михайлівна.
-Так, в саду. По голосу було схоже, що дівчинці десь 4-5 років.
-Мені треба з ним поговорити. Дай йомуу, будь ласка, слухавку.
-Не дам.
Майя Михайлівна вирішила запитати по іншому:
-А мама твоя дома?
-Так!
-Плаче у ванній кімнаті.
Начальниця насторожилася. А є хто ще в будинку?
-Так, великий пес і поліцейський.
-Можна я поговорю з поліцейським тоді?
-Він зараз зайнятий.
-Чим це?
-Він вже розмовляє з моєю мамою.
-А що сталося? Що або кого вони шукають?,-поцікавилася Майя Михайлівна.
Маленька Кіра тихенько засмійлася:
-Мене звичайно, ми з татом граємось у хованки, але він, напевно, про мене забув. Я забрала його телефон, щоб погратися і щоб мені не було так нудно ховатися.
