Після закінчення школи мені довелося їхати в місто на навчання у коледжі. Студентам надавалася кімната в гуртожитку. Поки я навчалася, проживала там, а потім довелося винаймати житло. Одного разу я їздила з друзями на відпочинок та познайомилася з Олексієм. Ми відразу сподобалися один одному та почали зустрічатися. У нас все було дуже гармонійно у стосунках, ми розділяли захоплення один одного, багато часу проводили разом та далі наші стосунки не розвивалися.
Уже три роки ми зустрічалися та я почала натякати Олексію, що пора нам перевести стосунки на новий рівень та Олексій сказав, що не хоче поспішати. Я не стала повертатися до цієї розмови. Проте далі продовжила мріяти про те, що ми з Олексієм колись створимо сім’ю, народимо дітей. Тоді ми проживали окремо. Час йшов, та мій хлопець не поспішав з пропозицією, моє терпіння уже закінчувалось та я була уже готова з ним розійтися.
Одного разу до мене зателефонувала хазяйка квартири та сказала, що я повинна якнайшвидше виїхати із цієї квартири тому, що її син розлучився з дружиною та йому ніде жити. Мені нічого не залишалося, як погодитися з її рішенням, на те, щоб спакувати речі та знайти нове житло у мене був тиждень. За такий короткий час мені було важко знайти хороше житло та я була дуже збентежена з цього приводу.
Я попросила Олексія допомогти мені зібрати речі. А коли він запитав куди я збираюся перевозити речі, то я пожартувала, що до нього. Олексій сприйняв мій жарт серйозно та ми з моїми речами поїхали до ного.
З того часу ми більше не розлучалися, тепер у нас сім’я, двоє дітей: хлопчик і дівчинка, навіть собака є. Ми дуже щасливі разом. Я часто думаю про те, що було б якби я тоді не пожартувала? Як би тоді склалося моє життя?
Часто через свою сором’язливість ми боїмося щось запропонувати та втрачаємо хороші можливості. Та в той момент ніби сама доля мені допомогла.
