Я всього на декілька років старший за свою дружину. Вона мріяла про дітей, а я переконував Вероніку, що ми ще занадто молоді та у нас недостатньо грошей, щоб народжувати дітей. Дружина ніби мене зрозуміла, але через деякий час сказала, що ми скоро станемо батьками.
Потенційні дідусь з бабусею (батьки Вероніки) не були раді цій новині та наполягали на перериванні вагітності.
Вероніка була категорично проти та всіляко намагалася переконати своїх батьків змінити свою думку. Батьки дружини були невблаганні та пригрозили, що не будуть нам допомагати якщо ми залишимо цю дитину. Я не міг їх зрозуміти, адже це жива людина, частинка їх, як можна взагалі таке казати. Так, я раніше теж не був готовий стати батьком та це не причина зараз завдавати шкоди дитині, яка ні в чому не винна.
Після народження Назарчика батьки Вероніки дотримали свого слова та навіть на виписку не прийшли. Згодом вони поїхали на постійне місце проживання в іншу країну.
На жаль, це були єдині бабуся та дідусь нашого синочка. Я круглий сирота, інших родичів у мене немає. Мені боляче було дивитися, як інші бабуся та дідусь бавляться зі своїми онуками. А Назарчик чим гірший? Чому його рідні бабуся та дідусь такі жорстокі?
Я не один раз запитував у Вероніки що стало причиною такої категоричної позиції її батьків. Дружина розповіла, що вона небажана дитина своїх батьків та вони не збиралися народжувати дітей взагалі. Коли Вероніка народилася, її батьки були ще студентами та не мали засобів для існування. Родичів у них не було. Довгий час вони були квартирантами та переїжджали з місця на місце, у неї було важке дитинство. Через нестачу грошей в сім’ї часто виникали сварки. Та часто бувало так, що вони лягали спати голодними.
Згодом ситуація покращилась та вони знайшли місце для проживання, батько Вероніки знайшов хорошу роботу, Вероніка пішла в садочок та мати почала працювати теж. Вони більше не хотіли дітей взагалі. Згодом батьки Вероніки заснували власний бізнес та забули що таке бідність. Та лише зрідка з гіркотою в голосі згадують про ті темні часи. Вероніка на собі відчула що таке бути небажаною дитиною, коли опіка батьків механічна: одягли, взули, нагодували – все, пункт “батьківський обов’язок” виконаний.
Через те моя дружина усім серцем бажала стати матір’ю, щоб виправити цю несправедливість та десь глибоко в серці Вероніка надіялась, що онука її батьки полюблять та таким чином вона зрозуміє, що не все ще втрачено.
Коли Назар уже пішов до школи несподівано для всіх з’явилися батьки Вероніки, у них почалися фінансові проблеми за кордоном та вони повернулися на Батьківщину. Їм довелося просити гроші у доньки та вони удали ніби скучили за внуком, якого ніколи не бачили.
Назар спочатку не зрозумів хто ці люди та коли ми розповіли, що це його бабуся та дідусь, сказав, що у нього є лише мама і тато.
