— Можеш собі уявити, Макар не віддає нам свою пенсію! — розповідає Василь, мій колега по роботі, — Після того, як він її отримав на банківську карту, залишив її собі. Сказав, що це не наші гроші, а його! Заявив що тепер гроші віддавати пенсію не буде. До 18 років ми їх отримували, а тепер дуля нам! Що робити з сином?
Макар – старший син мого колеги, він інвалід та отримує допомогу. В дитинстві Василь з дружиною робили все, щоб полегшити стан сина та це дало свої результати, але ще залишилась третя група інвалідності. Макар навчався дистанційно, здобув освіту програміста. Василь з дружиною купили йому комп’ютер. Завдяки старанням батьків хлопець може повноцінно жити та навіть знайшов віддалений підробіток.
Крім Макара у Василя є ще двоє молодших дітей шкільного віку. Дружина змушена була залишити роботу та займатися дітьми, тому коштів у сім’ї обмаль. Працює лише Василь та і то у нього зарплата нижче середньої. Добре, що молодші діти здорові, проте на них теж йде багато грошей: то на ремонт школи, то на ремонт класу, то на зошити, на харчування, одяг і тому подібне.
Пенсія, яку отримує Макар дуже допомагала прожити сім’ї та Василь з дружиною розраховували на ці гроші. До повноліття сина вони багато витрачали на його реабілітацію, а після повноліття Макара кошти почали надходити на банківську карту та тепер син цими коштами ділитися не збирається. А на що йому взагалі їх витрачати? Дівчини у нього немає, далеко від дому він не ходить та не їздить.
— Мало того, що гроші не віддає, та ще й дорікає тим, що до 18 років ми буцімто користувалися його грошима, але ж ми в основному витрачали ці кошти на його лікування, — обурливо каже Василь, — Зовсім його не розумію та й кажу йому, що він проживає з нами, ми його годуємо, одягаємо, який же він самостійний? Він же ці гроші не заробив! Добре, що у нас субсидія є.
Колега думає, що це хтось із його знайомих таке йому нарадив, як може в голову прийти ідея забирати гроші у сім’ї, яка про тебе піклується. Як же можна кусати руку, яка тебе годує?
Василь зовсім розгубився, не знає як йому вчинити:
— Ходити він може, працювати теж, може жити окремо, але ж ми не виженемо його на вулицю знаючи, що він інвалід і лише через те, що він став нам перечити. Якщо він такий уже дорослий, то хай теж робить свій вклад в сім’ю. Чи не так? Чи ми не повинні взагалі претендувати на ці гроші та дати спокій хлопцю? Хай купує те, що йому заманеться. А ми скоротимо витрати та пошукаємо інше джерело доходів.
Ситуація непроста. А як би ви вчинили на місці Василя?
