Ми з Андрієм запам’ятаємо цей день на все життя. Вечір п’ятниці запам’ятався нам приємними подіями.
За традицією ми з чоловіком проводимо в нашому улюбленому кафе. Цей вечір не був таким, як інші. Ми їли нашу улюблену піцу та раптом мені стало зле. Дуже дивно, адже ми часто замовляємо саме її та ніколи у мене не було подібної реакції. Живіт настільки сильно болів, що нам довелося викликати швидку.
Лікарі мене оглянули та ніяк як не могли зрозуміти в чому причина болю. Андрій поїхав разом зі мною, та, коли ми звернули до пологового будинку, чоловік запитав чому ми їдемо саме туди. Я тобі ще подумала, що, можливо, відбулися якісь зміни та деякі лікарі приймають саме там. А може них ремонт або світла немає.
Часу розбиратися з цим питання не було, лікарі нічого не могли пояснити.
Яким же було наше здивування, коли в приймальному відділенні мене запитали на якому місяці вагітності я знаходжуся та де моя обмінна карта з усіма аналізами. Медсестра ще насварила мене, сказавши, що в моєму стані потрібно носити обмінну карту завжди з тобою.
Біль все частішав та я нічого не розуміла з того, що мені кажуть. Мене повели родзал та у нас народився хлопчик. Не встигла я оговтатися від цієї новини, як на світ з’явився ще один хлопчик.
Я аж плакала від щастя. Просто щось неймовірне відбулося! Ми цього зовсім не чекали. Довгий час Андрієм намагалися зачати дитину та все марно, а тут аж двоє.
Нам довелося довго пояснювати рідним та друзям звідки у нас з’явилося двоє дітей. Ніхто не знав про мою вагітність та і я ж теж. Щасливіших батьків за нас годі було й шукати.
