Коли мені виповнилося 18 років, я вирішила переїхати жити до свого хлопця. Зібрала свої речі: одяг, косметику, взяла свою улюблену чашку. В той час якраз зайшла моя мама кімнату. На запитання що я роблю я так і сказала:
– Я уже повнолітня та переїжджаю жити до свого хлопця.
– А як його звати? – запитала мама,- може б ти нас познайомила.
– Його мала його звати Микита.
– А де і за що ви збираєтеся жити? У нього є робота?
Я сказала, щоб мама не хвилювалася. Все буде добре. Зараз надворі вже 21 століття і я вже доросла.
Мама промовчала. Вона зрозуміла, що я вже доросла і не можна мене зупиняти. На вулиці мене вже чекав Микита, допоміг мені з сумками. Ми були дуже щасливі. Нарешті ми будемо разом.
Ми з Микитою кохаємо один одного та ніщо нам не завадить бути разом.
На той момент я уже навчалася в університеті. Якось мене викликали в деканат, повідомили, що немає оплати за навчання. Я зателефонувала до мами та запитала чому вона не заплатила. Мама мене дуже здивувала, сказавши, що не платитиме за моє навчання, адже я вже доросла.
Це стало для мене справжнім штоком. Тоді я запитала у Микити чи буде він платити за моє навчання. Мій коханий сказав, що не буде і тут я зрозуміла, що він не збирається брати за мене відповідальність. А я на роботу влаштовуватись поки не готова. Добре, що нам готувала його мама та не вимагала, щоб ми купували продукти.
Потім з’ясувалося, що у мене немає одягу на зиму і та я попросила Микити купити мені щось з одягу. Він сказав, що в нього немає грошей і тільки тут я зрозуміла що моє рішення було поспішним.
Я зібрала свої речі та повернувся до мами. Мені було соромно за свій вчинок. Я не попередила про своє повернення.
Коли я прийшла додому, то побачила, що мою кімнату мама вже переробляє на кабінет. Це ще більше мене вразило. Коли я запитала у мами, що тут відбувається, вона сказала, що думала ніби я переїхала назавжди. Щоб кімната не пустувала, вона вирішила зробити з неї кабінет. Я розплакалась сказала, що я помилилася і не готова жити з хлопцем. Моя мама мене обійняла, сказала, що любить мене і рада, що я повернулась. Більше таких необдуманих рішень я не робила.
