Насправді я дуже комунікабельна людина, проте деякі люди відбивають бажання спілкуватися з кимось взагалі.
Раніше я був доволі оптимістичною людиною мав багато друзів, проте після декількох “щасливих” випадків у мене зникла віра у людей.
Моя мама раніше дуже завжди любила приймати гостей, проте я взагалі іншою думки. Вона мені розповідала як потрібно приймати гостей, я її не слухав.
Перший прихід гостей до нас запам’ятався мені на все життя. Тоді до нас прийшла мамина сестра разом із чоловіком і двома своїми дітьми. Потім ще прийшли татові колеги теж зі своїми дітьми, ми святкували День народження батька.
Батьки чомусь вважали, що я повинен гратися з дітьми гостей, повинен з ними обов’язково потоваришувати та віддати їм усі свої іграшки. Моєї думки, звичайно, тоді ніхто не запитав.
Петрик, мій двоюрідний брат, зламав мою улюблену машинку. Тоді я почав гірко плакати і поскаржився мамі. Мама лише незручно посміхнулася та сказала що нічого страшного не трапилося. Вона не розуміла, що я тоді відчував.
Наступного разу у нас святкували Новий рік, гостей було ще більше.
Мене тоді одягнули нарядно і сорочка, яка була на мені, дуже сильно колола, увесь вечір від неї чухалася спина. Про що я неодноразово говорив мамі, а вона казала, що я маю терпіти, оскільки я маю мати гарний вигляд цього вечора.
Крім того, мене примусили їсти печінковий торт, який принесла з собою бабуся. Мама чудово знає що я не їм ні печінки, ні ліверу, ні шлунків, ні мізків. Я потім пішов блювати до туалету і мамі було за мене дуже сильно соромно.
Вийшовши з туалету, я помітив, що моя святкова сорочка вся в плямах. Мама не дозволила мені переодягнутися в домашній одяг тому, що він старий. Одягла на мене чисто сорочку яка на 3 розміри більша. Вона дісталося мені від старшого двоюрідного брата.
Крім того, що я не люблю приймати у себе гостей, я ще не люблю ходити в гості.
Нещодавно ми з батьками їздили в село до бабусі та дідуся та нам доручили зловити індика на вечерю.
Я розумію що ковбаса не росте на деревах, проте можна було б поїсти щось інше
Наступного дня ми ходили до церкви, що я ще більше не люблю. Там сидять люди старшого покоління, які оглядають мене з ніг до голови, від таких поглядів мені знову хочеться блювати
Я чудово розумію що потрібно підтримувати родинні зв’язки, але таким чином втрачається індивідуальність та порушуються особисті кордони. Тому такі походи в гості та приймання гостей мені не потрібні. Я переконаний втому, що краще я не буду нікуди ходити та нікого кликати до себе теж не буду.
