Я з тих людей, які два рази не будуть просити. Та, отримавши відмову одного разу, не звернуться більше за допомогою.
Так сталося, що я вийшла заміж не за того чоловіка, якого підсунули мені батьки, а за того, якого кохала. Нам з Орестом довелося одружуватися таємно, після того мої батьки сказали, що знати мене не хочуть.
Ми переїхали в інше місто, зняли кімнату в гуртожитку та стали жити. Так, було скрутно, але краще вже так, ніж з нелюбом. Ми навчилися жити в режимі тотальної економії, я знала в які дні в супермаркеті будуть знижки, брала участь в усіх можливих програмах лояльності. Коротко кажучи, викручувалися так, як могли.
Якось я спробувала зателефонувати до батьків та попросити трішки грошей, вони сказали, що я зробила свій вибір, коли їх не послухалась та сама маю відповідати за свої вчинки.
З того часу до батьків більше не телефонувала, та й вони не шукали спілкування зі мною. Нікого зі знайомих в цьому місті у мене не було. Коли я вийшла на роботу, наші фінансові справи пішли вгору та згодом я завагітніла і грошей геть не вистачало. У нас з Орестом народилися хлопчики близнюки. Довелося одягатися у вживаний одяг та купувати лише найнеобхідніші харчі. Я пекла хліб, ми збирали яблука у дворах неподалік, носили макулатуру в пункти приймання.
Я надіялась, що так буде не завжди, адже близнюки підростали та через рік я мала уже повертатися на роботу. Проте мої надії розбилися вщент після того, як Ореста не стало. Я не знала як далі жити. Чоловік був круглою сиротою, інших родичів у нього теж не було. Добре, що колеги з роботи Ореста зібралися коштами та допомогли з похороном.
З того часу жити стало ще важче. Пам’ятаю, як я під час прогулянки з близнюками збирала порожні пляшки та картон в багажник коляски, а потім їхала в пункти приймання, щоб це все здати та отримати хоч пару копійок дітям на молоко.
Як витрачала гроші лише на дітей, а сама ходила в дірявих чоботах. Про нормальний шампунь я могла лише мріяти. Що вже казати про косметику.
Попри все, я навіть думки не мала, щоб зателефонувати до батьків та попросити про допомогу. Вони знали, що я тепер без чоловіка та навіть ні разу не поцікавились як я живу. Після народження близнят від них не було жодної звістки. Щоб ми не померли з голоду наші сусіди іноді приносили нам деякі харчі.
Згодом я знайшла підробіток на декілька годин та бабуся, яка жила по сусідству погодилась в той час сидіти з синами. Дякувати їй на нашому столі з’являлася іноді навіть ковбаса.
Не знаю, як я пережила ті часи, та згодом я вийшла на роботу та мої справи пішли угору. Коли сини були в середніх класах, я уже нормально заробляла та могла забезпечити нас одягом та харчами.
Зараз вони уже дорослі та не потребують моєї допомоги, навпаки, тепер вони допомагають мені.
Коли мої справи уже пішли вгору, батьки захотіли побачити близнюків та мої діти сказали, що не мають наміру спілкуватися з незнайомими їм людьми.
