Сталося так, що батько Олексія не брав участі в його житті. Коли сину було лише 5 років, він знайшов собі іншу жінку та ми розлучилися. Згодом Василь лише присилав аліменти. Ні уваги, ні якісно проведеного часу разом мій син від Василя не отримав.
Потім я познайомилася з Андрієм, ми почали зустрічатися, Олексія він прийняв як рідного та ми одружилися. Тоді я й зрозуміла суть приказки: “Не той батько, що народив, а той що виростив“. Кращого батька для Олексія було годі й бажати. Своїх дітей Андрій не міг мати через стан його здоров’я. Чоловік ніколи не жалів для хлопчика ні грошей, ні часу на відміну від його рідного батька. А Василь, коли про це дізнався, зовсім ніяк на це не відреагував. Він просто продовжував жити своїм життям, як це робив і раніше.
Олексій підріс, вступив до університету. Ми з Андрієм оплачували навчання. Згодом син пішов працювати до знайомого Андрія на дуже хорошу фірму. У нього була достойна зарплата.
Якось з Олексієм сталася неприємна ситуація, він потрапив в аварію, втратив багато крові. Мене тоді не було в місті та переливання було необхідне терміново. Медики зателефонували до Василя, попросили його приїхати та стати донором крові для сина, він відмовив, мотивуючи це тим, що зараз він дуже зайнятий і приїхати не може. Додав, що у них же мають бути запаси донорської крові.
Я була просто у розпачі, зателефонувала до Андрія. На щастя, група крові та резус-фактор збігся з тим, який у сина та він став донором. Чим просто врятував Олексія. Я просто не знала як дякувати Андрію. Олексій одужав та, розуміючи, що потрібно цінувати кожну мить свого життя, зробив пропозицію своїй дівчині, з якою на той момент вони проживали разом.
Та яким же було моє здивування, коли на весілля була запрошена лише я. Про Андрія мова не йшла. Цей факт дуже неприємно мене вразив. Тому я лише привітала сина на розписі та пішла додому.
