Ми уже давно забули про нормальний сон. Надворі була глибока ніч та в тиші, яка панувала вдома, було чути кожен стук годинника. Важко було заснути через велику кількість тр ивожних думок. Мій син перестав приходити ночувати додому. Ні, він не молодий хлопець, а одружений чоловік, у якого є маленька донечка.
Боюся, що Таїсія одного разу покине його та я залишуся з Миколою сам на сам.
Мені соромно за його поведінку, неодноразово доводилося захищати невістку та дитину від власного сина. Раніше, коли у мене було більше здоров’я, я могла поставити його на місце та дати йому відсіч. А що зі мною буде далі? Я не зможу покинути власного дому.
Я спробувала заснути з надією на краще, думала, що новий день принесе нові позитивні події. Зранку прийшов Микола та розбудив усіх. Син заснув прямо на кухонному столі. Таїсія більше не змогла на це дивитися та похапцем почала збирати свої та доньчині речі.
Я не вірила своїм очам, у мене в думках з’явився страх за своє майбутнє. Що зі мною буде? Як я допустила все це? З надією я звернулася до невістки:
– Будь ласка, не йди, ми щось придумаємо, повеземо Миколу кодуватися, або він пройде лікування. Ти не уявляєш, що зі мною буде!
Таїсія поглянула на мене зі співчуттям та сказала:
– Ми ж обидві з Вами знаємо, що це не допоможе. Вже намагалися та не один раз, у нас з донечкою має бути краще майбутнє, а Ви дзвоніть до брата, як і збиралися, хай зробить з ним щось.
Невістка зачинила за собою двері. Вона права, ситуація зайшла занадто далеко, доведеться телефонувати до брата, адже мене син уже не слухає.
