Чоловік пішов шукати кращого життя, думаючи, що без мене та доньки йому буде набагато краще.
Марійці тоді було 5 років та вона дуже болісно сприйняла наше розлучення. Вона чомусь вважала, що причиною нашого розлучення є вона та постійно мені про це говорила. Казала, що вона хоче, щоб усе було так, як і раніше. Згадувала, як нам було добре разом та постійно запитувала мене коли повернеться її тато. Малювала для нього малюнки та робила різні дитячі поробки, щоб показати коли він прийде.
Маленькі діти дуже щирі у своїх бажаннях та не вміють обманювати. Мені було важко пояснити Марійці чому її батько разом з нами не живе. Я лише розводила руками та нічого толком не могла пояснити. Потім я зустріла найкращого друга мого колишнього чоловіка та він розповів істинну причину нашого розлучення. На даль, причиною була інша жінка.
Нам довелося піти жити до моїх батьків, адже коштів на оренду квартири у мене не було. Це був вимушений захід, заробляла я мало, з малою дитиною на високооплачувану роботу брали неохоче.
Мої батьки мене не дуже любили та я з радістю тоді покинула рідний дім, коли виходила заміж. Менше за все я хотіла сюди повертатися. Я вважала, що ми з Марійкою будемо заважати. На жаль, я не помилилася.
Це було наче в жахливому сні: я з Марійкою та купою сумок заходжу в батьківський дім, а мама і тато зустрічають мене з кривою посмішкою, говорячи крізь зуби, щоб ми з донечкою почувалися як вдома.
А потім почалися жахливі будні з постійними докорами: не так сіла, не так стала, занадто шумно, випраний одяг займає забагато місця…
Одного разу, коли я йшла на кухню, я почула, як моя мама з кимось говорить по телефону: “Ти навіть не уявляєш, як надоїли мені ті спиногризи! Мало мого, що я її виховувала, так вона ще й ту малу шмаркачку за собою притягнула! Сил моїх більше немає!”. Потім мама помітила, що я заходжу до кухні та різко змінила тему розмови.
А я тоді подумала, якщо у мене в житті склалася така ситуація, то до кого я мала б звернутися за допомогою, як не до рідних людей. І що я мала тоді робити: дитину віддати в дитячий будинок та йти в жіночий монастир, бо бачите мене чоловік покинув. Це мій дім, я тут виросла.
Згодом колишній чоловік почав забирати Марійку на вихідні та я почала підробляти. Було важко, адже хотілося відпочити від догляду за дитиною та морально важко було через нелюбов батьків. Проте цей підробіток мені подобався та я згодом зробила його основною роботою.
Почали з’являтися гроші та я змогла винаймати нам з донечкою невеличку кімнатку в гуртожитку. Та хоч вона була старенька та невеличка, мені вона здалася справжнісіньким палацом.
Батьки удали, що будуть за нами сумувати, та мені насправді відоме їх відношення до нас з Марійкою.
Ми переїхали з величезною радістю та почали облаштовувати нашу кімнату.
Нарешті Марійка знову почала радіти та сміятися, в наше життя знову прийшла радість та донечка згадує про свого батька все рідше та рідше
