Цей лютневий ранок я пам’ятаю так чітко, ніби це було сьогодні. Я щойно приїхав із заробітків та відразу відправився до дружини та свого дорослого сина. Вдома мене не було довгих десять років.
Як тільки ступив на поріг, то замість обіймів та добрих слів син різко сказав мені, щоб я забирався туди, звідки прийшов. Я почув у свою адресу ще багато недобрих слів, він звинуватив мене у тому, що я полишив його з матір’ю заради іншої жінки та що я не мав права з’являтися на їх ньому порозі. Врешті-решт він вручив мені валізу з моїми речами та виштовхав за двері. За його спиною стояла моя дружина та зловісно посміхалася.
Я не зрозумів що сталося та, перебуваючи у стані шоку, не зміг вимовити ні слові. Просто забрав валізу та пішов. В моєму стані хвилюватися не можна. Згодом я викликав таксі та поїхав прямісінько в лікарню.
Завтра у мене операція та я не знаю чи повернуся після неї до тями. Хотів перед нею побачити рідних, але не сподівався на таке вітання.
Коли я поїхав на заробітки, Назару було 17 років, у нас не було грошей на його навчання в університеті та тому я був змушений це зробити. Я не хотів, щоб мій син все життя важко працював так, як я. В моїх мріях було, щоб він здобув хорошу освіту та мав достойну зарплату. Дружина аж підстрибнула від радості, почувши про моє рішення, допомогла з документами, спакувала речі. Коли я їхав сина вдома не було та я так і не зміг з ним попрощатися.
Згодом я висилав їм гроші, син пішов вчитися, наскільки я знаю, після закінчення навчання я вже хотів повертатися та дружина сказала, що ще ніби рано, бо потрібно ще купити сину квартиру, адже він колись одружиться та було б добре, щоб молодятам було де жити.
Умови праці у мене були вкрай несприятливі, я постійно знаходився на протязі, заробив запалення легень та міжреберну невралгію, довго не лікувався та у мене почалися серйозні проблеми зі здоров’ям.
Саме тоді я вирішив повернутися додому, хотів зробити сюрприз, але перед тим придбав для сина квартиру у місті.
Поки я чекав на таксі до мене підбігла сусідка баба Валя, яка спостерігала картину, як син виганяв мене з дому. Вона розповіла, що це моя дружина намовила сина проти мене, відразу після того, як я поїхав за кордон вона почала водити коханців, а коли Назар це побачив, то придумала, що я перший завів собі когось на стороні от вона і тепер теж влаштовує своє особисте життя.
Назар не навчався в університеті, а гроші, які я присилав, вона витрачала у своє задоволення. Я подякував сусідці за те, що вона мені розповіла та поїхав.
Лікарі не давали мені ніяких втішних прогнозів та я запросив в лікарню нотаріуса, щоб скласти заповіт на сина. Разом із заповітом я залишив лист, у якому розповів Назару всю правду.
На щастя, все пройшло добре та на наступний день до мене прийшли відвідувачі: баба Валя та мій Назар. Я щасливий, що син дізнався все від мене, а не з того листа, який я писав бувши у важкому стані.
