Я розуміла, що мій чоловік багато кому подобається і у нього великий попит серед жінок та все одно вийшла за нього заміж з надією, що все у нас буд добре і він буде мені вірним.
Та, на жаль, мої сподівання виявилися марними та Олександр мені зрадив зі своєю секретаркою Така собі банальна історія. Сталося так, що Марина, так звали мою суперницю, завагітніла від нього. За іронією долі в той самий час від свого чоловіка завагітніла і я. Досі не можу зрозуміти як він міг крутити роман з нею та водночас жити зі мною. Я думала, що у нас все добре, ми так чекали на цю дитину.
Гірше за все, що ми майже одночасно потрапили до пологового будинку. Я думала, що вирву усе її нарощене волосся, але якось стрималась, подумала про дитину. Та й для себе вирішила, що той негідник не вартий моїх нервів.
До родильного залу мене повели першою, народився хлопчик – єдиний світлий промінчик в цій ситуації, заради якого і варто жити. Пологи пройшли добре, я раділа від того, що все позаду та я більше не побачу ту силіконову ляльку, з якою мене зрадив мій чоловік. Я уже придумувала як повернуся додому з синочком, куди поставлю колиску, які ми будемо щасливі разом та як зміниться моє життя.
Згодом я дізналася, що ця лахудра теж народила, медсестри шепотілися про те, що у неї теж народився хлопчик, але у нього виявили проблеми зі здоров’ям, зараз він в реанімації. Додали, що його мама від нього відмовилась та на таксі зникла в невідомому напрямку.
Я як почула про це, то відразу забула про те, що та розлучниця мені зробила та мені так шкода стало того хлопчика. Адже він ні в чому не винен і теж хоче жити. Як уявила, який він слабкий та маленький, як лежить там сам однісінький в реанімації та ще й мама його покинула, то аж розплакалась.
Я покликала медсестру та сказала, що хочу забрати того хлопчика. Після того, як ми владнали усі необхідні справи, малюк відразу пішов на поправку, ніби відчув, що він комусь потрібний та його чекають і любитимуть.
Чоловік визнав своє батьківство, зараз ми разом з ним не живемо, але він у мене бігає як електровіник та працює як тато Карло, щоб дати синам все необхідне. А що, потрібно було головою думати, а не іншим місцем.
